Запахи, або Історія одного вбивці (Парфуми) - Сторінка 10

Ох, жорстоко все це скінчиться. Велика комета 1681 року, над якою вони насміхалися, яку вони називали просто купою зірок, і була саме попередженням Божим, бо ж він — тепер це вже всі знають — сповістив про століття розпаду, руйнації, духовного, політичного та релігійного болота, яке людство створило собі саме, в якому воно одного дня й захлинеться і в якому процвітають крикливі й смердючі болотяні квіти, як оцей Пелісьє!

Він стояв біля вікна, старий Бальдіні, і проти сонця, що вже заходило, дивився ненависним поглядом на річку. Там з'являлися вантажні човни, пливучи на захід до Нового мосту і гавані перед галереями Лувру. Жодний не намагався пливти тут проти течії, а використовував рукав річки з іншого боку острова. Тут усе спливало геть — порожні й завантажені судна, байдарки, пласкі рибальські човни, брудно-коричнева вода, вкрита золотистими брижами, — все спливало геть, повільно, розкішно й нестримно. І коли Бальдіні глянув униз, на стіну будинку, йому здалося, що вода несе за собою фундамент мосту, і в нього затуманилось у голові.

Він зробив помилку, купивши будинок на мосту, і подвійну помилку — вибравши будинок на західному боці. Бо перед очима в нього постійно текла річка, створюючи враження, неначе й він, і його протягом десятиліть нагромаджене багатство спливає геть, як і річка, а він нібито надто старий і слабкий, щоб чинити опір цьому могутньому потокові. Часом, коли Бальдіні мав якісь справи на лівому березі, у кварталі навколо Сорбонни чи біля Сен-Сюльпіс, він ішов не островом і не через міст Сен-Мішель, а вибирав довший шлях через Новий міст, бо цей міст не був забудований. І тоді він ставав біля східного парапету й дивився вгору на річку, щоб принаймні один раз побачити, як усе тече до нього; і кілька хвилин він тішився думкою, ніби тенденція його життя раптом перемінилася, торгівля буяє, сім'я процвітає; від жінок немає відбою, а його маєтність не розтікається, а зростає й зростає.

Але потім, коли Бальдіні хоч трішечки підводив погляд, він помічав за кілька сотень метрів на мосту Міняйл свій будинок, старезний, вузький і високий, і бачив вікно свого кабінету на другому поверсі, бачив себе в тому вікні, бачив, як він дивиться на річку, на воду, що, як оце тепер, спливає і спливає. І його гарна мрія відлітала, і Бальдіні, стоячи на Новому мості, відвертався, ще пригніченіший, ніж доти, пригнічений, як оце тепер, коли, одвернувшись од вікна, пошкандибав до письмового столу й сів.

12

Перед ним стояв флакон із парфумами Пелісьє. Рідина, мов золото, виблискувала в сонячному світлі, чиста, без найменшого помутніння. Вона мала зовсім невинний вигляд, як слабкий чай, хоч і містила в собі, крім чотирьох п'ятих спирту, п'яту частину таємничої суміші, що розбурхала ціле місто. А ця суміш, знову ж таки, складалася з трьох чи тридцяти різних речовин, які перебували в одному з можливих численних співвідношень одна до одної. Це була душа парфумів — якщо взагалі можна говорити про душу в парфумів цього холодного як лід комерсанта Пелісьє. І про будову цієї душі треба було зараз дізнатися.

Бальдіні старанно висякав носа й трохи опустив жалюзі на вікні, бо пряме сонячне світло шкодило будь-якій ароматичній концентрації. Із шухляди письмового столу він дістав свіжу біленьку мереживну хустинку й розгорнув її. Тоді легенько крутнув затичку й відкрив флакон. Голову він при цьому відхилив назад, затиснувши пальцями ніздрі, бо ні в якому разі не хотів необачно дістати враження від запаху просто з пляшечки. Парфуми завжди треба нюхати, коли вони в розгорненому, повітряному стані, а не сконцентровані. Витрусивши кілька крапель на хустинку, Бальдіні помахав нею в повітрі, щоб вивітрити спирт, і підніс її до носа. Трьома коротенькими вдихами він увібрав у себе, неначе порошок, аромат, відразу ж видихаючи його, потім так само принюхався ще раз, а насамкінець зробив дуже глибокий вдих, який виливався з нього повільно, з численними затримками, так ніби рівномірно сповзав довжелезними пласкими сходами. Кинувши хустинку на стіл, Бальдіні впав у крісло.

Парфуми були страшенно гарні. Цей нікчема Пелісьє, на жаль, таки вміє робити своє діло. Справжній майстер, хай йому чорт, навіть коли він тисячу разів ніде не вчився! Бальдіні хотілося, щоб ці "Амур та Псіхея" були його. В них не було жодного натяку на ординарність. Вони виявилися цілком класичними, повними, гармонійними. І, незважаючи на це, захоплююче новими. Вони були свіжі, проте не різкі. Квіткові, але не солодкаві. В них була глибина, прекрасна, розкішна, темно-бура глибина, що зачаровує. І воднораз — нічого зайвого чи задушливого.

Бальдіні майже благоговійно встав і ще раз підніс хустинку до носа. "Чудово, чудово… — мурмотів він, жадібно принюхуючись. — Вони ніжні, у них весела вдача, вони, мов мелодія, створюють по-справжньому гарний настрій… Тю, нісенітниця — гарний настрій!" І він, сердито кинувши хустинку на стіл, повернувся й пішов у найтемніший куток кімнати, ніби соромлячись свого захвату.

Смішно! Він докотився до таких дифірамбів: Немов мелодія… Веселі… Чудові… Гарний настрій… Дурниця! Дитяча дурниця! Миттєве враження. Давня помилка. Справа темпераменту. Це, безперечно, від італійської спадщини. Не оцінюй, поки нюхаєш! Це ж перше правило, Бальдіні, старий остолопе! Нюхай, поки нюхаєш, а оцінюй, коли вже понюхав! "Амур та Псіхея" — парфуми рівні. Цілком вдалий виріб. Майстерно виконана халтура. Щоб не сказати омана. А від такого чоловіка, як Пелісьє, чогось іншого, крім омани, годі й чекати. Звичайно, такий тип, як Пелісьє, не виробив і десятка парфумів. Негідник обманював людей вишуканим умінням, пантеличив нюх прекрасною гармонією; цей чоловік був вовком в овечій шкурі класичного мистецтва запахів, одне слово, талановитий монстр. А це гірше, ніж правовірний халтурник.

Але ж ти, Бальдіні, не даси пошити себе в дурні. Ти тільки мить був у полоні халтури. А хто знає, як ці парфуми пахнутимуть через годину, коли вивітряться найнетривкіші їхні складові і наперед виступить їхня центральна будова? Чи як вони пахнутимуть сьогодні ввечері, коли сприйматимуться лише ті важкі, темні компоненти, що ховаються тепер, наче в сутінках, під м'якими, прозорими квітковими завісами? Почекай, Бальдіні!

Друге правило говорить: парфуми живуть у часі; в них є юність, зрілість і старість. І лише якщо вони на всіх трьох вікових стадіях пахнуть однаково приємно, їх можна вважати вдалими. Вже не раз траплялося так, що суміш, яку ми робили, при першій спробі пахла надзвичайно свіжо, через короткий проміжок часу — гнилими фруктами, а потім і зовсім бридко — тільки дур'яном, якого поклали надто багато. І взагалі, обережніше з дур'яном! Одна зайва краплина може спричинити катастрофу. Давнє джерело помилок. Хто знає, може, Пелісьє попадеться якраз на дур'янові? Може, до вечора від його амбіційних "Амура та Псіхеї" залишиться тільки дух котячої сечі? Побачимо.

Ми їх понюхаємо. Як ото гостра сокира ділить дерев'яну колоду на найменші полінця, так і наш нюх розколе ці парфуми на окремі деталі. І тоді виявиться, що цей нібито чарівний аромат виник у звичайнісінький, досить відомий спосіб. Ми, Бальдіні, парфюмер, викриємо заміри оцтовара Пелісьє! Ми зірвемо маску з його пики! І доведемо цьому "новаторові", чого варте давнє ремесло. Ми ретельно скопіюємо його модні парфуми. Наші руки виготовлять їх заново, і то так бездоганно, що сам хорт не відрізнить їх від оригіналу. Ні! Цього нам не досить! Ми їх ще й удосконалимо. Ми виявимо хиби і, викорінивши їх, підсунемо йому під ніс: ти, Пелісьє, халтурник! Ти нікчема з нікчем! Ти в парфюмерному ремеслі вискочень і більш нічого!

А тепер за роботу, Бальдіні! Нагостри носа і нюхай без сентиментальностей! Розклади цей запах за всіма правилами мистецтва! До сьогоднішнього вечора ти повинен мати формулу!

І він знову кинувся до письмового столу, дістав папір, чорнило та свіжу хустинку й, налаштувавши все, почав свою аналітичну роботу. Він швидко проносив насичену свіжими парфумами хустинку попід носом, намагаючись виловити з хмаринки запаху ту чи іншу складову, щоб потім, тримаючи хустинку на відстані випростаної руки, негайно занотувати назву розгаданої складової, тоді пронести хустинку попід носом знову, впіймати ще один ароматичний фрагмент і так далі…

13

Він пропрацював без упину дві години. Все метушливішими ставали його рухи, все нервовішим — поскрипування пера на папері, все більшими — дози парфумів, які він витрушував із флакона на хустинку, щоб піднести її до носа.

Він уже навряд чи щось сприймав, одурманений ефірними субстанціями, яких надихався, не впізнавав більше того, що, здавалося, без сумніву аналізував на початку своїх досліджень. Він знав, що нюхати далі безглуздо. Він ніколи не довідається, з чого складаються ці новомодні парфуми, у всякому разі не сьогодні, але й не завтра, коли його ніс, дасть Бог, відпочине. Бальдіні ніколи цього не вчився. Розколювати запах, ділити ціле було йому просто бридко. Це його не цікавило. Він уже нічого не хотів.

Але його рука й далі зволожувала мереживну хустинку елегантним, тисячі разів повтореним рухом, потім він струшував її, швидко проносив повз обличчя, рвучко вдихав порцію насиченого запахом парфумів повітря, затримував його і видихав. Доки нарешті ніс не звільнив його від цієї муки, алергічно розпухнувши всередині й утворивши воскоподібну перетинку, якою й закрився. Тепер Бальдіні вже зовсім не міг нічого нюхати і ледве дихав. Ніс набряк, неначе від тяжкого нежитю, а в очах з'явилися сльози. І слава Богу! Він міг закінчити справу зі спокійним сумлінням. Він виконав свій обов'язок, докладаючи всіх зусиль, дотримуючись усіх правил мистецтва і, як уже не раз траплялося, зазнавши поразки. На сьогодні досить. Завтра вранці він пошле когось до Пелісьє по велику пляшку "Амура та Псіхеї", щоб напахтити іспанську шкіру так, як бажає граф Верамон. А потім він візьме свою валізку із старомодним милом, помадами й саше, щоб пройтися салонами старих герцогинь. І одного дня помре остання стара герцогиня, а разом із нею і його остання клієнтка. Тоді він і сам стане старцем і буде змушений продати свій будинок Пелісьє чи котромусь іншому перспективному торговцеві і, може, ще й дістане за нього кілька тисяч ліврів.