Життя й дивовижні пригоди солдата Івана Чонкіна: Претендент на престол

Частина перша

1

Нач. АГЧ тюрми М° 1 т. Тимофееву СП.

Для помиття з/к Чонкіна І. В. прошу Вашого розпорядження про видачу мила господарського — 20 гр.

Ст. наглядач Потапов

Зав. складом т. Кудеяровій Видати для помиття з/к Чонкіна мила рідкого 15 гр.

Тимофеев

Завідуючій лазнею Л& 1 Долговського райкомунгоспу т. Фрукт

Прошу забезпечити санобробку і помиття з/к Чонкіна з виділенням для цієї мети води гарячо-холодної не менше 8 (восьми) цебро-об'ємів.

Нач. АГЧ тюрми № 1 Тимофеев

ДОВІДКА Чонкін І. В. санобробку пройшов.

Завлазнею С. Фрукт

ОПИС МАЙНА, НАЯВНОГО В КАМЕРІ № 1 ТЮРМИ № 1

1. Нари прості дерев'яні —3 яруси.

2. Табуретка проста дерев'яна — шт. 1.

3. Судно каналізаційне дерев'яне (параша) — шт. 1.

Ст. наглядач Потапов Примітка: Особи, винні у зловмисному псуванні, або у псуванні через необережність, або в інших діях, які могли 6 призвести до псування соціалістичного майна, нестимуть відповідальність за законами воєнного часу.

Командиру військової частини, польова пошта № 249814

Терміново, таємно

4 вересня у селищі Красне заарештовано по обвинуваченню у дезертирстві військовослужбовця Вашої частини рядового Чонкіна І. В. При арешті в обвинуваченого вилучена гвинтівка Мосіна зразка 1891/30 р. і набої до неї в кількості — шт. 4. Прошу терміново повідомити, коли, за яких обставин обвинувачений зник з частини з додатком особистої характеристики.

ТВО начальника відділу НКВС Долговського району

лейтенант Філіппов

ТВО начальника відділу НКВС Долговського району лейтенанту Філіппову

Терміново, таємно, зі спецкур'єром

У відповідь на Ваш запит повідомляю: рядовий Чонкін Іван Васильович був направлений у селище Красне для відбуття караульної служби по охороні літака У-2 М° 634805321, що зазнав аварії і здійснив вимушену посадку поблизу вказаного населеного пункту. При собі мав гвинтівку Мосіна зразка 1891/30 року і набої до неї в кількості 20 шт.

У результаті віроломного нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз частина отримала завдання спішно перебазуватися в район воєнних дій. У зв'язку з неможливістю своєчасного відкликання рядового Чонкіна до місця служби останній був зарахований у списки зниклих безвісти. Разом 3 тим авторитетна комісія у складі підполковника Опаликова К. М. (голова), техніка —капітана Кудлая Ю. І. та старшого моториста сержанта Чебурда-нідзе А. Г., вивчивши відповідну документацію, дійшла висновку, що вказаний літальний апарат підлягає списанню з огляду на повний виробіток ним літако— і моторесурсу (акт заочної технічної експертизи додається).

Повністю довіряючи органам слідства, командування частини просить повідомити остаточне рішення у справі Чонкіна І. В.

Командир військової частини польова пошта № 249814 п/полковник Пахомов

ХАРАКТЕРИСТИКА

Рядовий Чонкін Іван Васильович, 1919 року народження, росіянин, нежонатий, безпартійний, освіта незакінчена початкова, відбував службу у військовій частині № 249814 з листопада 1939 року, виконуючи обов'язки їздового. Під час проходження служби відзначався недисциплінованістю, нехлюйством, недбалим ставленням до своїх службових обов'язків. За неодноразові порушення військової дисципліни і недотримання Статуту РСЧА мав 14 стягнень (згодом знятих).

Маючи низьку освіту і вузький світогляд, на заняттях з політичної підготовки виявляв пасивність, конспекту не вів, погано розумівся на питаннях поточної політики і теоретичних положеннях наукового комунізму.

Громадською роботою не займався.

Політично витриманий, морально стійкий.

Командир в/ч п/п МЬ 249814 п/полковник Пахомов Комісар частини ст. політрук Ярцев

Начальнику управління НКВС

по ...ській області підполковнику т. Лужину Р. Г.

У відповідь на Ваш запит (вих. М° 014/209) повідомляю: ордер на арешт Чонкіна І. В., обвинуваченого у дезертирстві, був виписаний на підставі заяви за підписом "мешканці с. Красне" колишнім начальником нашої установи капітаном Милягою О. П. і санкціонований райпрокурором т. Євпраксеїним П. Т.

Під час арешту обвинувачений при сприянні своєї коханки Бє-ляшової Г. виявив збройний опір, внаслідок якого сержант Свинцов отримав тяжке поранення.

Капітан Миляга, котрий прибув на місце події пізніше, згодом втік і загинув за невідомих поки що обставин.

В даний час злочинець затриманий і перебуває під охороною в тюрмі № 1 міста Долгова. Прошу подальших вказівок.

Лейтенант Філіппов

2

— Давай, крий далі! — надійшла вимога згори.

— Далі?— Чонкін замислився.

Вся камера № 1 збуджено чекала продовження.

Час був — після відбою. Чонкін лежав на середніх нарах поміж блатним хлопчаком Васьком Штикіним, на прізвисько Штик, і паном Калюжним, літнім дядьком з обвислими вусами.

Чонкін намагався зібратися з думками, його квапили, збивали з пантелику, кричали знизу і згори: "Ну, телися ж ти, падло!" — наче він був коровою.

— Так ось,— сказав він, поправляючи під собою шинелю,— сиджу, значить, я з кулеметом у кабінці, Нюрка хвоста завертає, пляшки летять, а ці кричать: "Здавайся!" А як же здаватися, я ж не можу, я ж на посту, мені ж не положено. І тут раптом щось я-ак блисне, і так у мене в голові все попливло, і зробилося так добре, і далі нічого не пам'ятаю, лежу як мертвий.

Вся камера принишкла, неначе віддаючи шану пам'яті Чонкіна, а пан Калюжний, що лежав горілиць, швидко перехрестився і мовив стиха: "Царство небесне".

— Так ось,— помовчавши, продовжив Чонкін,— очуняв я, значить, у животі бурчить, баняк ніби чужий, розплющую очі і бачу перед і мною...

— Чорт,— підказав хтось знизу, але на нього цитьнули, і він замовк.

— Не чорт,— поправив Чонкін,— а генерал.

— Ха-ха, генерал! — засміялися вже згори.— А може, маршал?

— Закрий хавало! — урвали й цього.

— Закрий,— сказав і Чонкін.— Так ось. Я й сам спершу не повірив і кажу: "Нюрко, це ж генерал". А він мені: "Так,— каже,— синку, я і є,— каже,— генерал". Ну, я зводжуся, калган гуде, та, як належать, пілотку поправив, руку до скроні...— Чонкін звівся на лікоть і, наче виструнчуючись перед уявним начальством, на всю камеру зарепетував: — "Товаришу генерал, за час вашої відсутності ніякої присутності не було!.." А він,— Чонкін зів'яв і стомленим, дещо навіть старечим голосом відтворив: — "Спасибі, синку, за службу". І знімає з себе... ну, оце-о...

— Штани,— підказали з-під нар.

— Дурень,— образився Чонкін за свого генерала.— Не штани, а оце-о... ну, круглий такий... ну, орден.

Штик засовався на місці, підвівся, звісився над Чонкіним.

— Орден? — перепитав недовірливо.

— Орден,— підтвердив Чонкін.

— Який?

— Ну, оце-о... ну, червоного цього...

— Прапора?

— Еге ж. Ну, прапора.

Штик підніс до носа Чонкіна руку з зігнутим вказівним пальцем.

— На, розігни.

— Що це? — Ждучи капості, Чонкін недовірливо дивився на зігнутий палець.

— Та розігни ж.

— А на кий біс?

— Розгинай, не бійся.

Стенувши плечима, Чонкін розігнув. Він не знав цього нехитрого жарту і не зрозумів, чому всі сміються.

— От свистун,— сказав Штик.— Генерал, орден...

— Не віриш? — образився Чонкін.— Та осьдечки ж вона, Дірка.

— За цвях зачепився,— сказав Штик.

— Штик! — гукнули йому .знизу.— Згинь, падло, не заважай людині. Давай, Чонкін, трави, не тушуйся.

— Та йдіть ви!..— махнув рукою Чонкін.

Він образився, замовк і, ставши рачки, довго розправляв шинелю на вузькому просторі поміж Штиком і паном Калюжним. Його кликали, йому обіцяли більше не перебивати, його вмовляли, він не ламався, він просто мовчав, думав. Захищаючи свій пост, він не знав, що чинить щось особливе. А тепер з цікавості слухачів і навіть з їх недовіри зрозумів, що вчинив щось особливе і навіть по-своєму видатне, а от не вірять, і підтвердити нікому.

Люди у камері були різноликі. Один індивідуум, котрого звали чомусь Манюнею, сказав Чонкіну:

— За оце дезертирство тобі одразу вишку дадуть, розстріляють.

— Манюню! — гукнув до нього сходознавець Соломій (у Долговській тюрмі були люди найдивовижніших професій).— Киньте лякати людину.

— Та я не лякаю,— заперечив Манюня.— Я кажу: раз дезертирство, значить, вишка. Це якби він, скажімо, в самоволку пішов чи, припустимо, від ешелона відстав, ну, тоді, звичайно, можна було б обмежитися штрафною ротою, а коли дезертирство, та ще з опором владі, тут уже без вишки ніяк...— Манюня помовчав, подумав: — Ну, взагалі-то зараз розстріл гуманний. Раніш як було. Раніше тебе виводять у двір; відділення з гвинтівками, прокурор, лікар. Вирок читають, очі зав'язують, потім командують: "Відділення, готуйсь!" Жах! Тепер все не так. Тепер гуманно. Повели тебе, скажімо, у лазню, а по дорозі — бац! — в потилицю, і все. Охо-хо! — позіхнув він.— Поспати, чи що...

Мешканці камери ще вертілися на нарах, перемовляючись про те, про се, жартуючи. Грузин Чеішвілі розповідав, як на волі жив одночасно з двома співачками. Інший голос оповідав довгий і нудний анекдот, вся сіль якого полягала в тому, що там діяли росіянин, єврей та циган.

— Коли мені буває важко,— сказав колишній професор марксизму-ленінізму Зіновій Борисович Цинубель,— я завжди читаю Леніна.

— Легшає? — запитав хтось.

— Даремно іронізуєте,— одізвався Цинубель.— Колись ви зрозумієте, що у Леніна є відповіді на всі питання.

— За віщо сидиш, батю? — запитав Чонкін у пана Калюжного.

— А біс його знає. За якийсь процькізм, чи шо,— безпечно відказав Калюжний.

— І давно?

— Та давно. З тридцять четвертого року. Тілько раніше я сидів за злодійство, за шахрайство, за бродяжництво, а тепер ото за процькізм.

— А на волю хочеться? — запитав Чонкін.

— На волю? — здивувався Калюжний.— Ні. А шо там хорошого?

— Як? — сполошився Чонкін.— Дак як це що хорошого? Ну, там... цеє... сонечко світить, пташки співають.

— А на шо тобі та пташка? Шоб вона тобі на голову как-нула?

Чонкін розгубився і не знав, що відповісти.

— Отож усі торочать: воля, воля,— розвивав свою думку пан Калюжний,— а розібраться, дак нікому вона й не нужна. Тут тебе ранесенько розбудили, несуть баланду. Багато чи мало, а принесуть. А на волі хто тобі принесе? Та ніхто. В мене жінки нема, а сестра пише пісьма. Цей під поїзд попав, другий од п'янки вмер, третій у топ, четвертий ше шось... І це ж тілько у мирне врем'я. А коли війна, то ше гірш. Тут свистить, тут бабахає, та ти шо! В тюрмі лучче. Тут люди які сидять — професура! А на волі шваль одна зосталася, їй-бо!

Пан Калюжний ще довго переконував Чонкіна у перевазі тюремного життя, потім несподівано вмовк на півслові і захропів.

Чонкін перекинувся на другий бік, обличчям до Штика, підтягнув коліна до підборіддя, накрився вільною полою шинелі, полежав — незручно.