Жнива Скорботи - Сторінка 26

Уже в 1928 р. з усіх усюд надходили повідомлення про грабунки, випадки громадянської непокори й опору владі, бунти (в яких, до речі, брали участь і робітники), а також про численні напади на партійних та інших активістів. Так, 7 червня три "куркулі" забили на смерть секретаря партосередку з м. Іваново, 7 листопада було вчинено замах на голову колгоспу та ще одного місцевого діяча в Костромі, а 19 грудня — на голову сільради в Пензі. Протягом 1927–1929 рр. загинуло до 300 уповноважених із хлібозаготівель. В Україні у згаданий період кількість зареєстрованих "куркульських терористичних актів" зросла вчетверо (тільки в 1929 р. сталися 1262 випадки). Офіційні дані за дев'ять місяців 1929 р. вказують на організовані "куркулями" 1002 "терористичних акти" лише в центральних губерніях РСФРР (при цьому було вбито 384 особи; за цими справами засудили 3281 особу, з них 1924 "куркулів" (31,2 %), 1896 "середняків-підкуркульників", 296 "селян-незаможників", 67 "офіційних осіб". Поскільки абсолютно зрозуміло, що під час слідства під категорію "куркулів" прагнули підвести якомога більше обвинувачуваних, можна зробити досить певний висновок: у своїй масі селяни були відверто вороже настроєні проти радянської влади.

Влітку 1929 р. "тероризм" значно поширився. Однак він поки що не виходив за рамки спорадичного збройного опору, й до серйозних повстань не доходило. Найчастіше селяни вдавалися до такої форми спротиву, як приховування зерна (спочатку в межах власного господарства, а потім десь на пустирях, у стогах сіна, в церквах, у відкритому степу, в ярах і лісах). "Куркулі" переводили зерно на ім'я своїх родичів, продавали незаможникам за низькими цінами або приватним нелегальним торгівцям, які потайки вивозили його вночі возами, на плотах тощо. Середняки й бідняки — держателі хліба — робили те саме, кожний у міру своїх можливостей. Навіть колгоспники, як тільки могли, намагалися уникнути конфіскацій. Коли ж зерно не вдавалося приховати або збути, його просто знищували.

* * *

Партія поки що не мала змоги всеосяжно контролювати ситуацію в селі. В 1917–1921 рр. кількість сільських комуністів становила тільки шосту частину загального числа, й до того ж чимало з них були сільськогосподарськими робітниками. В 1922–1923 рр. дуже небагато їх відновили членство в партії. Отже, за станом на 1929 р. основна маса партійців — сільських мешканців складалася з "новобранців", рекрутованих під час непу. Екстремістські більшовицькі доктрини більш ранніх часів справляли на них незначний вплив, і в цьому якраз і полягала головна перешкода на шляху спроб партії запровадити на селі свій цілковитий контроль.

Як зазначав тогочасний радянський дослідник А. Ангаров, незаможник-активіст, до цього лояльний режимові (можливо, навіть комуніст), тепер легко змінював свою позицію на "класове ворожу". А в 1928 р. Молотов нарікав: сільські наймити й бідняки становили всього 5 % членів партії. Листопадовий (19 28 р.) пленум ЦК ВКП(б) підкреслив: із-поміж українських сільських комуністів налічувалося "значне число заможних селян і підкуркульницьких елементів, звироднілих і цілком чужих робітничому класові". І в будь-якому разі переважну більшість сільських комуністів становили місцеві урядовці.

Усе це давало підстави вважати, що кількість комуністів на селі була явно недостатньою для забезпечення тут партійного впливу. У вересні 1924 р. в СРСР діяли тільки 13558 сільських партосередків (загальна чисельність членів — 152993). До кожного осередку звичайно входило чотири — шість чоловік, і він охоплював у середньому три — чотири села, часом розташовані один від одного на відстані 8–9 км. Навіть у жовтні 1928 р. налічувалося тільки 198 тис. хліборобів — членів партії (із загальної кількості 1,36 млн), тобто на 70 тис. селянських господарств припадав один партієць. І тільки в 70 тис. сіл функціонували 20,7 тис. партосередків. У 1929 р. вже трохи більше — 23,3 тис., із загальною чисельністю членів 333,3 тис. (за свідченням журналу "Большевик" (1929. № 20), деякі із цих осередків були фіктивними).

В Україні кількість сільських комуністів була ще меншою — 25 тис. чоловік на 25 млн сільських мешканців.

У 1929 р. в СРСР на три сільради припадав пересічно один партосередок. За часів непу частка незаможників у сільрадах досягала 16 %, а протягом указаного року зросла з 28,7 до 37,8 %. Із марксистської точки зору, це вважалося явно недостатнім. Однак ніякі відсотки не могли зарадити справі: коли розпочався наступ проти селянства, сільради й навіть райради виступили проти, після чого Москва звинуватила їх у "збиванні блоку з куркулями" та "виродженні". В документальному джерелі згадується твердження одного голови райвиконкому, що тиск на куркуля "оберне його й усе населення проти нас", і не тільки "прості" селяни, а й місцеві партійці заявлятимуть уповноваженим: "У нас тут немає куркулів"; навіть самі уповноважені "перетворюватимуться на примиренців".

Ясна річ, з огляду на все це влада закидала низовим парторганізаціям та органам ОДПУ "втрату пильності".

Багатьох комуністів звільняли з роботи (іноді розформовувалися цілі райкоми й усі партосередки в районі), а тих, хто вимагав додержання хоч якоїсь законності, оголошували спільниками "правих". Газета "Правда" від 23 травня 1929 р. писала: члени партії нерідко виявляли себе "противниками швидкого розвитку колгоспів і радгоспів", "принциповими" прихильниками "вільного розвитку селянського господарства", оборонцями ідеї "мирного співіснування з куркулем" тощо.

Дуже скоро чистка "опортуністів", котрі сприймали новий курс без усякого ентузіазму, набула масового характеру. Навіть "сількорів" (селян, що надсилали кореспонденції до газет і журналів) офіційно критикували як "великою мірою чужі елементи" ("Правда" від 9 жовтня 1929 р.).

Звичайно, з усього сказаного аж ніяк не випливає, що партія зовсім не мала ніякої опори на місцях. Чи не в кожному селі із числом мешканців дві тисячі й більше діяла своя "бригада" активістів. У повідомленні про одну таку групу називаються 14 чоловік — наймитів, колишніх червоних партизанів, а також кандидатів на міліцейську посаду. Як і десять років тому, значну частину "активу" становили напівкримінальні елементи.

У популярному "сільському романі" В. Бєлова "Кануны" (М., 1976) у похмурих тонах описуються часи кінця непу у Вологодській губернії. Виводяться, зокрема, образи "активістів". Рушійними мотивами вчинків одного з них — морально неповноцінної особи — є мстивість і підлість; він пише на односельчан анонімні доноси і взагалі всією своєю поведінкою викликає почуття огиди. "Він ні на кого не покладався, а вірив лише у свою власну владу й хитрість. І після того, як він повірив у це, в ньому вкорінилася думка: всі люди подібні до нього, і весь світ живе під знаком страху та влади, як він. Сила лежить в основі всього, але більша сила підкорює її, й люди зважають лише на силу. Вони бояться її".

Таким чином, партія не вбачала в сільських комуністах своїх абсолютно надійних союзників. Тому влітку 1929 р. для забезпечення хлібозаготівель у села знову були виряджені міські партійці (числом 100 тис.). Пізніше до них приєдналося, можливо, стільки ж інших урядових уповноважених. Лише на Північному Кавказі в сільську місцевість вирушили 15 тис. городян.

Перехід від етапу безпосереднього втручання партії (під виглядом "масової кампанії") в землеробські справи до наступного не виявився надто важким. Преса, виступи з публічної трибуни тощо вже підготували грунт для застосування самосудів над "класовими ворогами". Досвід 1928–1929 рр. показав: у тодішній суспільній атмосфері, створеній за допомогою "масових кампаній", ці самосуди цілком можуть виглядати — принаймні зовні — як масове, "народне" волевиявлення, а не як наслідок адміністративних заходів (справжній же настрій селянських мас мало кого обходив).

По суті, самосуд було вжито (звісно, в переносному значенні цього слова) й до політично розгромлених "правих", У червні 1929 р. Томського звільнили від обов'язків голови профспілок, у липні Бухарін був змушений облишити роботу в Комінтерні (щоправда, обидва поки що залишалися у складі політбюро ЦК ВКП(б)). Їхніх послідовників усунули з усіх важливих посад. А там дійшла черга й до рядових однодумців "правих". Чи багато їх було? Бухаріну так і не вдалося, подібно до "лівих", організувати свою опозицію, але, за сучасними радянськими дослідниками, його підтримували цілі місцеві парторганізації, і число виключених із партії "бухарінців" — або оголошених такими — досягло 100 тис., — проти 1,5 тис. "троцькістів" (тут доречно нагадати про такий факт: нова кризова ситуація з її істеричною суспільно-моральною атмосферою надзвичайно приваблювала ветеранів "лівого" крила в партії, й деякі з них — Преображенський, Радек і Смілга — порвали із Троцьким і підтримали Сталіна).

Посилюючи тиск на селянство, партія, зрозуміло, не нехтувала, хоча б у теорії, й економічними стимулами. Наприклад, "Правда" від 30 липня 1929 р. назвала брак товарів для села "однією з найсерйозніших перешкод". Та знову ж таки: в рішенні ЦК ВКП(б) від 29 липня 1929 р. відверто підкреслювалося: забезпечення селян продукцією підприємств "має переважно узгоджуватися з виконанням планів хлібозаготівель". Інакше кажучи, товари пропонувалися тільки в обмін на зерно, причому й тут слід було неодмінно керуватися "класовим підходом" (зокрема, в першу чергу "отоварювати" незаможника).

Однак настанова щодо такого стимулювання хліборобів, по суті, не виконувалася. Партія не бажала чекати, й політика примусу щодалі посилювалася. Ще 28 червня було ухвалено: селянина можна карати навіть за відсутності доказів "приховування" зерна; в разі невиконання норми хлібоздачі на нього треба накладати штрафи, а при несплаті податку — експропріювати. Інший указ, від того ж дня, передбачав такі покарання за "невиконання загальнодержавних розпоряджень": спочатку штрафи, а у випадку повторної "провини" — тюремне ув'язнення на рік; таке ж "невиконання", але групове, тягло за собою ув'язнення строком на два роки з цілковитою або частковою конфіскацією майна та подальшим засланням. Щоб уникнути такого лиха, "куркулі" тепер розпродували свої господарства й переселялися до міст.

Крім усього іншого, влада намагалася використати й такі способи вилучення зерна, як "добровільні пожертвування".