Зимова казка - Сторінка 15

Усі ці часові шари не існують у п'єсі ізольовано. Конфлікти одного покоління розв'язуються при допомозі наступного.
Час у "Зимовій казці" постає перед глядачем не у своїй стихій-но-руйнівній, а в природно-творчій функції. Ревнощі Леонта поруши-ли його звичний плин. І герой виявився приреченим на позачасову самотність. Гине Мамілій, вигнано Утрату. Майбутнє покинуло палац правителя Сіцілії. Проте помилки героїв — частина розвитку й зросту самого Часу. З поверненням Утрати його хід відновлюється. Симво-лічним втіленням цього стає оживлення "статуї" Герміони. Трагічні конфлікти відійшли в минуле, на зміну їм можуть прийти нові. Безпе-рервне хвилювання людського життя триває.
До постановки "Зимової казки" зверталися режисери найрізно-манітнішої художньої орієнтації. У 50-х рр. XIX ст. п'єса була поста-влена Ч. Кіном у "Театрі принцеси". Спектакль було витримано в стилі "натуралістичного археологізму". Сцени в Сіцілії, наприклад, відтворювали стародавні Сіракузи з фонтаном Аретузи і храмом Мі-нерви. У 1906 р. "Зимову казку" поставив Г. Бірбом-Трі на сцені "Те-атру її величності". Вистава вражала вікторіанською помпезністю. У 1912—1914 рр. "Зимова казка" була поставлена в театрі "Савой" ре-жисером Харлі Ґренвіллом-Баркером у дусі художніх експериментів того часу.
Ставили п'єсу російські дореволюційні та радянські театри. У 1887 р. до "Зимової казки" звернувся Малий театр. Роль Леонта ви-конав О. Ленський, Поліксена — К. Рибаков, Поліни — Г. Федотова. Особливою удачею постановки стало виконання ролі Герміони М. Єрмоловою. Це був один із найбільш вдалих шекспірівських спек-таклів Малого театру.
У 1958 р. "Зимову казку" було поставлено на сцені МХАТу ре-жисером М. Кедровим. У ролі Герміони виступила Л. Пушкарьова, Леонта зіграв М. Болдуман.
Український глядач зміг ознайомитися з п'єсою у.виконанні ак-торського колективу театру М. Соловцова (кін. XIX — поч. XX ст.).
"Зимова казка" чотири рази була перекладена російською мо-вою в дореволюційні часи: М. Кетчером (прозовий перекл.), А. Соко-ловським, К. Случевським та П. Каншиним. За радянського часу з'явився переклад Т. Щепкіної-Куперник.
Пісні із "Зимової казки" перекладав С. Маршак.

Примітки

Дійові особи. — В п'єсі поєднано грецькі (Леонт, Поліксен, Гер-міона), латинські (Мамілій), італійські (Поліна) імена з пастораль-ними (Мопса, Доркас).

... дев'ятикратно Дворога зірка в небі відмінилась... — Певно, мається на увазі місяць. ...дев'ятикратно... — тобто минуло дев'ять місяців.

Мав би ти чоло Моє похмуре, з гулями... — Натяк на "роги" — символ подружньої зради.

Мій друже, як підсунуть блискітки Неждано замість злота, ві-зьмеш їх? — Сталий вираз. Тут означає: "Чи дозволиш обдурити се-бе?"

... хай моє ім'я З'єднається з ім'ям того, хто зрадив Спасите-ля! — Тобто Іуди Іскаріота, який, за біблійною легендою, зрадив Ісу-са Христа.

Безсилі б ви лишилися, як той, Хто б морю намагався боронити Коритись місяцю. — За давніми науковими уявленнями, з рухом мі-сяця узгоджуються морські припливи й відпливи.

Ні, не тому, що в вас чорніші брови, Хоч кажуть, ніби деяким жінкам Вони пасують... — Чорне волосся та брови не відповідали ренесансним уявленням про жіночу вроду. Ідеалом жіночої краси в єлизаветинській Англії було світле волосся і біла шкіра (див. сонети 130, 131, 132).
Напевно, скоїлося щось у небі, І панування лютої планети... маю я перечекати. — За. астрономічними уявленнями давніх часів, планети мають вплив на долю людини, визначають її характер, зумо-влюють вчинки.

... священні Дельфи... — давньогрецький релігійний центр у Фо-кіді, де коло підніжжя гори Парнас стояв храм бога Аполлона (збудо-ваний у середині IX ст. до н. е.). Відомий своїм оракулом (Дельфійсь-кий оракул), в якому Аполлонова жриця Піфія нібито провіщала во-лю божества.

Я не боюсь: тут єретик не той, Хто гине у вогні, а хто вогонь Розпалює. — Свідчення віротерпимості Шекспіра. У тексті, певно, натяк на спалювання протестантів під час недовгого владарювання Марії Тюдор (1553—1558), так звані "Смітфілдські вогні". Проте ба-гаття, на яких спалювали відьом, були характерні для правління Яко-ва І (1603—1625).

Хай Юпітер дасть їй душу — провідницю до добра. — Образ породжений християнською міфологією. Король Яків І, за часів вла-дарювання якого було створено п'єсу, особливим едиктом заборонив промовляти в театрі слово "бог", яке найчастіше замінювали ім'ям давньогрецького бога Юпітера.

Суд — Суд над Герміоною відтворює судову процедуру в того-часній Англії.

Мій батько був колись царем Русі. — Інтерес до російських реа-лій виявляють майже всі письменники, сучасники Шекспіра (Сідней, Неш, Толіншед, Флетчер), що пояснюється пожвавленням диплома-тичних і торговельних контактів між Росією і Англією на зламі XVI—XVII ст. У творчості драматурга ця тема вперше з'являється в комедії "Марні зусилля кохання". Російські реалії зустрічаються та-кож у "Мірі за міру" тощо.

Богемія. Пустельне узбережжя. — Одна з численних географі-чних невідповідностей Шекспіра. В італійських комедіях, наприклад, над морем розташовані Рим, Верона тощо. Богемія — з 1526 р. офі-ційна назва Чехії, що перебувала в складі Габсбурзької імперії. Цю географічну назву Шекспір запозичив у Р. Ґріна ("Пандосто").

Входить блазень. — За блазня тут селянський хлопець-простак, який збагачує п'єсу дотепним народним гумором. На сцені блазень з'являвся здебільшого в червонувато-брунатній куртці селянина. Схожий, наприклад, на Довбешку з комедії "Марні зусилля кохання".

... щоб не втратити свого щастя, треба язика за зубами три-мати. — За давніми народними уявленнями, розповісти про дарунки фей означало накликати на себе лихо.

Входить Час у ролі Хору. — У театрі часів Шекспіра роль Хору виконував один з акторів трупи, одягнутий у чорний плащ. Алегори-чна фігура Часу з'являлась на сцені найчастіше у вигляді старого з пі-сочним годинником та косою.

Вже п'ятнадцять років... — Непослідовність у тексті. Тільки що (сц. І) Хор сповістив, що минуло шістнадцять років.

Флорізель* — ім'я Флорізель походить від латинського кореня "flor" — "квітка", "квітучий".

Батько назвав мене Автоліком. — Ім'я героя промовисте. Авто-лік — у грецькій міфології син бога Гермеса і Хіони, дід Одіссея. Від Гермеса Автолік успадкував хист шахрайства й уславився як вправ-ний злодій. Злодій, на ймення Автолік, згадується в "Метаморфозах" Овідія. Опис деяких пригод, героєм яких є Автолік, Шекспір запози-чив з книги Ґріна "Друга й остання частина шахрайства" (1592).

Він, як і я сам, народився під знаком Меркурія. — В словах Ав-толіка відбились старовинні уявлення, що планети мають вплив на вдачу людей. Так, під знаком Меркурія нібито народжуються гендля-рі та шахраї. Автолік розповідає про себе майже так, як це робив По-рок у старих п'єсах.

Треба буде прихопити шафрану... — Англійська побутова реалія в тексті. Блазень перелічує прянощі, що користувались особливим попитом в Англії часів Шекспіра.

Ой лишенько, навіщо я на світ народився? — Епізод пограбу-вання блазня Автоліком пародіює біблійну притчу про доброго сама-ритянина.

Флора — італійська богиня квітів та юності. Флору зображували у вигляді вродливої дівчини з квітами в руках. Один з найпопулярні-ших сюжетів у мистецтві Відродження.

Юпітер став биком, ревів, як бик, Нептун зеленочубий цапом став І мекав; Аполлон в плащі вогненнім, Бог золотий, став бідним селянином... — Всі ці міфологічні сюжети запозичені з "Метаморфоз" давньоримського поета Овідія (кн. VI). Юпітер (Зевс) у вигляді біло-го бика викрав дочку фінікійського царя Агенора Європу. Європа сіла жартома на його спину, бик кинувся в море й перевіз царівну на ост-рів Кріт. Нептун (Посейдон) здобув Бісальтіду, дочку фракійського володаря Бісальта у вигляді барана (а не цапа). Аполлон у постаті па-стуха ввів в оману Іссу, дочку Макарея, міфічного володаря Лесбосу.

Розмарин і руту Візьміть, панове... — Розмарин — символ ві-рного кохання, який дарували на спомин. Про розмарин згадує Офе-лія в "Гамлеті" (IV, 5), символічне значення його назви обігрує году-вальниця в "Ромео і Джульєтті" (III, 2) тощо. Рута — символ милосе-рдя.

Таж строкатість їхня, Як кажуть люди, йде не від природи Ве-ликої, а більше від мистецтва. — В діалозі про гвоздику Утрата про-тиставляє природність сільського існування штучності двірського життя.

Прозерпіно! Якби я мала квіти ті, що ти, Настрашена, зронила з колісниці Плутона! — Мається на увазі античний міф про викра-дення Прозерпіни (Персефони), дочки богині родючості та землероб-ства Церери (Деметри) богом підземного світу Плутоном (Аїдом). Коли з'явився на своїй колісниці Плутон, Прозерпіна збирала весняні квіти — нарциси. Цей сюжет використано в "Метаморфозах" Овідія.

Примулу бліду, Що помирає, шлюбу не діждавшись, Міцних обі-ймів Феба не зазнавши... — Тобто примула відцвітає навесні, не за-знавши тепла літнього сонця. Феб (гр. міф.) — друге наймення бога світла Аполлона.

Я ж Неначе граю роль у пасторалі, Яку показують на трій-цю. — В ритуал зелених свят за часів Шекспіра входили постановки пасторалей. Згадку про це знаходимо також у "Двох веронцях" (IV, 4). Пастораль — невеликий твір на ідилічний сюжет, в якому при-крашено малюється безтурботне сільське життя на лоні природи, а ді-йовими особами виступають пастухи й пастушки. Вони віддаються коханню, грають на сопілках чи ріжках, танцюють.

... про рибину, що з'явилась над берегом... — За часів Шекспіра лубочні видання балад користувались надзвичайним попитом. Серед них була й балада під назвою "Дійсна та дивовижна оповідь про те, як жахлива рибина, напівжінка, з'явилася з глибини морської".

(Йде за ними, співаючи). — До цієї пісні збереглась музика, яку було написано в другій половині XVII ст.

... вони перевдяглися в зарослих шерстю хлопців, назвалися за-тирами "... — Перекручування значень слів або заміна одного слова іншим — традиційний комедійний засіб у п'єсах Шекспіра (див. Ки-зил та Дрючок в "Багато галасу з нічого", дозорець Лікоть у "Мірі за міру" тощо). В тексті перекручено слово "сатир". Традиція виконува-ти танок сатирів під час свят була розповсюджена ще за часів серед-ньовіччя.