Злочинна мати, або Другий Тартюф - Сторінка 5

Опіка над вами — його обов'язок. Він був другом... таємним другом вашої матері... одним словом...

СЦЕНА IV

Фігаро, графиня в пеньюарі, граф, Флорестина, Бежеарс.

Фігаро (доповідає). її вельможність.

Флорестина (кидаєрозлючений погляд на Фігаро). (Убік.) Чорт би забрав цього мерзотника!

Графиня (до графа). Фігаро сказав мені, що ви погано почуваєтеся. Я перелякалася, прибігла і бачу...

Граф. ...що ця послужлива людина знову все вигадала і обдурила вас.

Фігаро. Пане, коли ви проходили повз мене, у вас був такий засмучений вигляд... На щастя, здається, уже все минуло. (Бежеарс пильно дивиться на нього.)

Графиня. Здрастуйте, пане Бежеарс... А, ти теж тут, Флорестино? Ти вся немов сяєш, така радісна... Ні, справді, подивіться, яка вона свіжа та прекрасна! Якби Бог послав мені доньку, я б хотіла, щоб вона була схожа на тебе і обличчям, і вдачею... Ти неодмінно маєш замінити мені доньку. Ти згодна, Флорестино?

Флорестина (цілує їй руку). Ах, графине!

Графиня. Хто це вже зранку прикрасив тебе квітами?

Флорестина (радісно). Мене, пані, ніхто не прикрашав, я сама зібрала цей букет. Адже сьогодні день святого Леона.

Графиня. Чарівне дитя, усе вона пам'ятає! (Цілує її в чоло. Граф гнівно змахує рукою. Бежеарс утримує його.)

Графиня (до Фігаро). Оскільки всі ми тут зібрались, перекажіть моєму синові, що пити шоколад будемо тут.

Флорестина. Хрещений! Поки будуть готувати шоколад, чи не покажете ви нам той чудовий бюст Вашингтона, який, кажуть, ви зберігаєте?

Граф. Я не знаю, хто надіслав мені його. Принаймні я нікого про це не просив. Думаю, він призначався Леону. Він дійсно гарний, я поставив його у себе в кабінеті. Ходімо. (Бежеарс виходить останнім, він двічі оглядається на Фігаро, який теж пильно дивиться на нього. У обох в очах безмовна погроза.)

СЦЕНА V

Фігаро (сам, накриває на стіл та розставляє чашки для сніданку). Змія, ящірка, ти можеш впитися в мене очима, кинути на мене злобний погляд! Але мій погляд вб'є тебе!.. Звідки все ж таки він отримує ці листи? З пошти на його ім'я нічого не надходить! Невже він сам із пекла виліз?.. Повинен існувати ще якийсь чорт!.. А мені все не вдається його впіймати...

СЦЕНА VI

Фігаро, Сюзанна.

Сюзанна (вбігає, озирається на всі боки і дуже жваво починає щось шепотіти на вухо Фігаро). Вихованка одружується з ним. У нього є обіцянка графа. Він вилікує Леона від кохання. Завойовуватиме серце Флорестини. Домагатиметься згоди графині. Вижене тебе із замку. До розлучення запроторить графиню у монастир. Позбавить Леона спадщини і зробить мене домоправителькою. Ось і всі новини. (Вибігає.)

СЦЕНА VII

Фігаро (сам). Ні, вибачайте, пане майоре, спочатку ви матимете справу зі мною! Від мене ви дізнаєтеся, як легко дурень досягає перемоги. Дякувати Богу, Сюзанна — моя нитка Аріадни у лабіринті, мінотавр оточений... Я заманю тебе у тобою ж влаштовану пастку й викрию!.. Але ж яка нагальна необхідність змушує таку людину вступати у злочинний зговір? Чи відчуває він себе достатньо впевненим, щоб... Дурість та марнославство завжди йдуть поряд! Мій внутрішній дипломат стає довірливим і надто балакучим! Він схибив! Я не помилився, він не досить впевнений у собі. Допущено помилку!

СЦЕНА VIII

Вільгельм, Фігаро.

Вільгельм (злистом). Пане, Пешеарс! Я бачит, його тут нема.

Фігаро (готує сніданок). Можеш зачекати, він зараз прийде.

Вільгельм (задкує до дверей). Майн ґотт! Ошікувать у вашому товариштві є немошливим. Мій пан шього не башає, клянуся шестю.

Фігаро. Він тобі забороняє? Що ж, давай листа, коли він повернеться, я йому передам.

Вільгельм (продовжуєзадкувати). Листи? Вам? Тим паче! О шорт! Він буде мене проганяйте в три шия!

Фігаро (вбік). Піймаймо на гачок цього дурня. (До Вільгельма.) Ти, я бачу, був на пошті?

Вільгельм. А, шорт забирай! Не був я на пошті.

Фігаро. Мабуть, це якийсь діловий лист... його роди-ча-ірландця, від якого він отримав спадщину? Ти ж знаєш про це, друже Вільгельме?

Вільгельм (з дурнуватим сміхом). Лишт від небіжши-ка, пане? Ні, що ви! Ні, не тумайт, що від нього! Скоріше за все від іншої особи. Мабуть, від когось з тих... нешадо-волених... з закордону.

Фігаро. З незадоволених, кажеш?

Вільгельм. Так, але я нічого не штверчую...

Фігаро (вбік). Вельми можливо, йому завжди все треба знати, багато в чому брати участь. (Вільгельму.) Можна подивитися на штемпель та перевірити...

Вільгельм. Не штану я перевіряти, нащо? Лишти йдуть до пана О'Конор, а який штемпель — цього я не шнаю.

Фігаро (жваво). О'Конор? Банкір з Ірландії? Вільгельм. О, так!

Фігаро (підходить до нього, питає холодно). Близько звідси? За будинком?

Вільгельм. Дуже гарний бутинок, шлово шести Шлу-ги, маю шказати... шудові, такі привітні. (Відходить від Фігаро.)

Фігаро (про себе). От так повезло! Оце щастя!

Вільгельм (знову підходить до Фігаро). Ти нікому не скажеш про цей банкір, розумійт? Я не повинен був... Той-фель! (Тупає ногою.)

Фігаро. Ну, що ти! Не бійся, я нікому не скажу!

Вільгельм. Мій хазяїн, пане, каше, що ви тут всі рошумні, а я ні... Що ж, його правда... Моше, даремно я вам сказав...

Фігаро. Чому це?

Вільгельм. Не шнаю. Слугазавщди моше шрадити... А це є великий гріх, дурний гріх... підступний і навіть не-бешпечний.

Фігаро. Це так, але ж ти нічого не сказав.

Вільгельм (у відчаї). Поше мій! Поше мій! Не шнаю, що казати... а що ні... (Зітхаючи відходить.) Ах! (З дурним виглядом дивиться на книги на полиці).

Фігаро (вбік). Оце так відкриття! Вітаю тебе, о випадку! (Шукає записник.) Не зайвим буде проте з'ясувати, чому така надзвичайно потайна людина користується послугами такого блазня... До того ж розбійники побоюються навіть денного світла... Усе так, але дурень — це наче ліхтар: він пропускає світло крізь себе. (Записує у записник.) О'Конор, банкір-ірландець. Ось за ким мені потрібно буде почати стежити. Втім, це не дуже законний та шляхетний засіб, але ж, та! Perdió! Яка від нього користь? До того ж, у мене є чудовий приклад! (Пише.) Чотири чи п'ять луїдорів слузі, який відає поштою, за те, щоб він проглядав у будь-якому шинку всі листи, написані рукою Оноре-Тартюф Бежеарса... Поважний лицемір! Врешті-решт ми скинемо з вас маску! Господь навів мене на ваш слід. (Стискає в руці записник.) Випадок! Невідомий бог! У стародавні часи тебе називали долею! У останні дні тебе називають по-іншому...

СЦЕНА IX

Графиня, граф, Флорестина, Бежеарс, Фігаро, Вільгельм.

Бежеарс (помітивши Вільгельма, бере в нього листа, з прикрістю мовить). Невже ти не міг передати цього листа не тут, а в мене?

Вільгельм. Я тумав, що цей лист такий ше самий, як інші... (Виходить.)

Графиня (графу). Пане, який гарний бюст. Ваш син його бачив?

Бежеарс (розпечатавши листа). А, лист з Мадрида! Від секретаря міністра!.. Дещо тут стосується і вас. (Читає.) "Перекажіть графу Альмавіві, що із завтрашньою поштою ми висилаємо йому королівську грамоту, яка дозволить йому здійснити обмін усіх маєтків". (Фігаро уважно слухає і мовчки киває, на знак того, що все зрозумів.)

Графиня. Фігаро, скажіть же ж моєму синові, що ми снідаємо тут.

Фігаро. Зараз перекажу, пані. (Виходить.)

СЦЕНАХ

Графиня, граф, Флорестина, Бежеарс.

Граф (до Бежеарса). Я негайно ж попереджу свого покупця. Звеліть, щоб мені подали чай у кабінет.

Флорестина. Добре, я сама принесу вам, тату.

Граф (тихо до Флорестини). Подумай гарно про те, що я тобі сказав. (Цілує її в лоб і виходить.)

СЦЕНА XI

Леон, графиня, Флорестина, Бежеарс.

Л е о н (сумно). Тільки-но я входжу, батько відразу кудись виходить! Сьогодні він був зі мною таким суворим...

Графиня (строго). Сину мій, що ти таке кажеш? Ви обидва несправедливо ставитесь один до одного, а страждаю від цього я! Твій батько повинен написати листа людині, яка займається обміном його маєтків.

Флорестина (радісно). Вам шкода, що ваш батько пішов? Нам теж дуже шкода. Проте з нагоди ваших іменин він доручив мені передати вам, пане, цей букетик. (Робить йому глибокий реверанс.)

Леон (у той час, коли вона вставляє йому букетик у петлицю). Через те, що він доручив це саме вам, його увага стає для мене ще дорожчою... (Цілує її.)

Флорестина (відбиваючись). Бачите, пані, з ним неможливо пожартувати, він негайно користується цим...

Графиня (посміхаючись). Дитя моє, заради дня ангела можна бути до нього більш поблажливою.

Флорестина (опускаючи очі). Щоб покарати його, попросіть, пані, прочитати ту промову, яка, кажуть, вчора мала шалений успіх на зібранні.

Л е о н. Якщо мама вважає, що я неправий, я готовий негайно понести призначену мені кару.

Флорестина. Ах, пані, звеліть йому!

Графиня. Принеси свою промову, синку. А я піду принесу якесь рукоділля, щоб слухати більш уважно.

Флорестина (радісно). Дуже добре, тепер я зможу послухати вашу промову, незважаючи на ваше небажання.

Л е о н (з ніжністю). Чи можу я не бажати, коли ви наказуєте? Ах, Флорестино, я приймаю ваш виклик! (Графиня та Леон виходять через різні двері.)

СЦЕНА XII Флорестина, Бежеарс.

Бежеарс (тихо). Отож, пані, чи здогадалися ви, з ким вас хочуть одружити?

Флорестина (зрадістю). Любий пане Бежеарс, ви настільки близький наш друг, що я можу дозволити собі розмірковувати вголос разом з вами. На кому мені зупинити погляд? Хрещений ясно сказав: "Озирнись навколо себе, обирай". Воістину безмежна його доброта: це може бути тільки Леон. Але ж у мене нічого немає. Чи можу я зловживати?..

Бежеарс (розлючено). Хто? Леон? Його син? Ваш брат?

Флорестина (з болем). Ах, пане Бежеарс!...

Б е ж е а р с. Чи не вам він сказав: "Зови мене батьком?" Прокиньтеся, миле дитя! Відкиньте від себе оманний сон. Він може погубити вас.

Флорестина. Так. Так! Погубити нас обох!

Бежеарс. Ви, звісно, розумієте, що ця таємниця має бути похована у вашій душі. (Виходить, не відводячи від неї очей.)

СЦЕНА XIII

Флорестина (сама, плаче). О Господи! Він мій брат, а я насмілилася відчувати до нього... яке жахливе прозріння!

Яке жорстоке пробудження після чарівного сну! (Виснажена падає у крісло.)

СЦЕНА XIV Леон з рукописом, Флорестина.

Леон (задоволений, убік). Мама ще не повернулась, а пан Бежеарс вийшов, скористаймося приємною нагодою. (Флорестині.) Флорестино, ви сьогодні надзвичайно вродливі, втім, ви завжди такі, але сьогодні ви настільки радісні, веселі та ввічливі, що мої надії відродились.

Флорестина (у відчаї).