Зникнення актора Бенди - Сторінка 2

Он дивіться, отой йолоп на екрані: врятувався з розбитого корабля, сидить на безлюдному острові, а нігті обрізані. Бачте, як видно, що борода наліплена! Якби його грав Бенда, той відпустив би справжню бороду і під нігтями мав би справжній бруд... Пане докторе, що з вами?

— Вибачте, — підводячись, промимрив Гольдберг, — мені дещо пригадалося. Дякую вам, — і вибіг з кінотеатру. "Бенда відпустив би справжню бороду", — повторював він. — І він її таки відпустив! Як це я зразу не здогадався!"

— До управління поліції! — крикнув він, ускочивши в перше таксі, яке трапилось. А коли добувся до нічного чергового-вахмістра, почав галасливо просити, умовляти, благати, щоб йому негайно, ради всього святого негайно з'ясували, чи другого вересня або в наступні дні не знайдено де-небудь — однаково де! — трупа невідомого волоцюги. Проти всякого сподівання, вахмістр справді пішов кудись пошукати чи спитати — скоріше з нудьги, ніж зі службової ревності чи з цікавості. А доктор Гольдберг тим часом обливався потом від хвилювання, бо йому вже мрів страшний здогад.

— Так, добродію, — сказав вахмістр, вернувшись, — другого вересня вранці в Кшивоклатському лісі лісник знайшов труп невідомого волоцюги, віком близько сорока років; третього вересня з Лаби поблизу Літомержиць витягли труп невідомого чоловіка, віком близько тридцяти років, що пробув у воді не менше двох тижнів. Десятого вересня біля Німецького Броду повісився якийсь невідомий, віком близько шістдесяти років...

— А про того волоцюгу нічого точніше не відомо? —•спитав Гольдберг, затамувавши дух.

— Убивство, — відказав вахмістр, уважно дивлячись на схвильованого лікаря. — Згідно з рапортом нелінійного посту, голова розбита тупим предметом. Дані розтину: алкоголік, причина смерті — ушкодження мозку. Ось фотографія, — сказав вахмістр і додав тоном знавця! — Ох і розтовкли ж!

На фотографії видна було знятий вище пояса труп чоловіка в брудному дранті, в розхристаній полотняній сорочці; на місці лоба й очей був жахливий клубок з позліплюваного кров'ю волосся, шкіри, уламків кістки, і тільки наїжачене щетиною підборіддя та напіврозтулені уста ще схожі були на людські. Доктор Гольдберг затремтів, мов осиковий листок. Невже... невже це Бенда?

— А... якісь особливі прикмети були? —видушив із себе він.

Черговий зазирнув у папери.

— Гм... Зріст метр сімдесят вісім, волосся сивувате, зуби помітно попсовані...

Доктор Гольдберг гучно зітхнув:

— Ну, то це не він. У Бенди зуби буди здоровісінькі. Це не він. Вибачте, що потурбував вас, але це не може бути він. Виключено...

"Виключено, — з полегкістю твердив він собі, йдучи додому. — Може, він живий! Господи, може, він сидить десь у "Олімпії" або в Чорної Качі..."

Тієї ночі Годьдберг знову обійшов усі нічні заклади Праги; в кожному шинку, де колись королював Ян Бенда, він випивав свою склянку води й блискав золотими окулярами в усі кутки, але Бенди не було ніде. Удосвіта лікар раптом зблід, обізвав себе вголос ідіотом і побіг до свого гаража.

Вранці він уже був в одній окружній управі й просив розбудити начальника. На щастя, виявилося, що той колись лікувався в Гольдберга: лікар власноручно розпоров і зашив його й вручив на пам'ять заспиртований у баночці апендикс. Внаслідок цього аж ніяк не поверхового знайомства він через дві години вже мав у руках дозвіл на ексгумацію і, стоячи поруч сердито насупленого окружного лікаря, дивився, як гробарі викопують труп невідомого волоцюги.

— Я ж вам кажу, колего, — бурчав окружний лікар, — ним уже цікавилася празька поліція. Годі й думати, щоб це був Бенда. Звичайнісінький бруднющий волоцюга.

— А воші у нього були? — зацікавлено спитав Гольдберг.

— Не знаю, — бридливо відказав лікар. — Та ви вже й не впізнаєте його, колего. Самі подумайте, труп цілий місяць пролежав у землі!

Коли могилу розкопали, докторові Гольдбергу довелось послати по горілку, бо інакше не можна було умовити гробарів, щоб вони витягли й занесли до трупарні те невимовне страхіття, що лежало на дні ями, зашите в лантух.

— Ідіть оглядайте самі! — сердито кинув окружний лікар Гольдбергові й лишився надворі перед моргом, закуривши міцну сигару.

За хвильку з трупарні, заточуючись, вийшов Гольдберг, блідий як смерть.

— Ідіть гляньте, — сказав він хрипко, вернувся до трупа й показав на те, що колись було людською головою. Пінцетом він відтяг рештки губів, і стало видно жахливо попсовані зуби — чи, скоріше, тільки жовті залишки зубів між чорними плямами гнилі.

— Дивіться уважно, — шепнув Гольдберг, тицьнув пінцетом між зуби й здер з них щось чорне. Відкрилися два чудові, міцні різці. Але довше доктор Гольдберг не міг витримати: він вибіг із трупарні, обома руками держачись за голову.

Незабаром він вернувся, блідий і тяжко засмучений.

— Оце вам "помітно попсовані зуби", колего, — тихо мовив він. — То була тільки чорна смола — актори наліплюють її на зуби, коли грають старих дідів або волоцюг. Цей брудний голодранець був артист, колего... І то великий артист, — додав він, безнадійно махнувши рукою.

Того ж таки дня доктор Гольдберг відвідав фабриканта Корбела. То був рослий, дужий чоловік з могутнім тілом і важким випнутим підборіддям.

— Добродію, — сказав йому Гольдберг, зосереджено дивлячись на нього крізь опуклі скельця окулярів, — я прийшов до вас... у справі актора Бенди.

— О! — здивовано мовив фабрикант і заклав руки за потилицю. — То він уже знайшовся?

— Почасти, — відповів доктор Гольдберг. — Я гадаю, що вас це зацікавить... хоч би через той фільм, що ви хотіли знімати з ним... Тобто фінансувати.

— Який фільм? — байдуже запитав велетень. — Я нічого не знаю.

— Я маю на увазі той фільм, — уперто провадив Гольдберг, — що в ньому Бенда мав грати волоцюгу... а пані Грета якусь жіночу роль. Власне, весь фільм мав ставитись заради пані Грети, — невинним тоном додав лікар.

— А яке вам діло до того фільма! —пробурчав Кор-бел.— Це вам, мабуть, Бенда щось наговорив... То все передчасні балачки. Щось таке, може, й справді малося на думці... Вам Бенда сказав, так?

— Та ні! Ви ж йому звеліли, щоб нікому про це ні слова. Все в такій таємниці держали... Але, ви знаєте, Бенда в останні дні свого життя відпускав собі бороду й патли, щоб мати вигляд справжнього волоцюги. Адже Бенда був дуже вимогливий до таких деталей, правда?

— Не знаю, — відрубав фабрикант. — Ви ще чогось хочете?

— І фільм той мали знімати другого вересня, правда? Перші сцени малося зіграти ,в Кшивоклатському лісі вдосвіта; волоцюга прокидається на узліссі... в уранішньому тумані... обтрушує зі свого лахміття листя й глицю... Уявляю собі, як Бенда зіграв би цю сцену. Я певен, що він перебрався б у найгірші лахи й шкарбани; він їх мав на горищі цілу скриню. Ось чому, коли він зник, увесь його одяг і білизна були вдома цілі. І як ніхто не здогадався! Адже слід було сподіватися, що він одягнеться в канцур'я й підпережеться мотузком, як справжній голодранець. Адже він був просто схибнутий на ретельності в костюмуванні.

— А далі що? — спитав велетень, відхилившись у затінок. — Бо я не розумію, нащо ви мені все це розповідаєте.

— Бо другого вересня, годині о третій ранку, — уперто вів далі доктор Гольдберг, — ви приїхали по нього машиною... мабуть, найманою, але, напевне, закритою; за кермом сидів, я гадаю, ваш брат — він, по-перше, спортсмен, а по-друге — не пробалакається. Ви, як було домовлено з Бендою, не пішли нагору, а засигналили на вулиці. За хвилинку вийшов Бенда... чи, власне, брудний і неголений волоцюга. "Ну, швидше, — сказали ви йому, — оператор уже поїхав попереду". І повезли його до Кшивоклатського лісу.

— Номера машини ви, певне, не знаєте, — іронічно мовив чоловік у затінку.

— Якби я знав його, вас би вже заарештували, — сказав Гольдберг дуже виразно. — Вдосвіта ви були на місці: десь на узліссі гаю зі столітніх дубів — чудовий пейзаж для кадру! Ваш брат, певне, зостався на шляху й удав, ніби щось лагодить у моторі. Ви повели Бенду в ліс, а кроків за чотириста від шляху сказали: "Отут". — "А де ж оператор?" — раптом згадав Бенда. І тоді ви вдарили його.

— Чим? — спитав чоловік у затінку.

— Свинцевою гирею, — відповів Гольдберг. — Бо французький ключ був би занадто легкий для Бендиного черепа, а ви хотіли знівечити його обличчя до невпізнання. А добивши його, вернулися до машини. "Готово?" — спитав ваш брат; але ви, мабуть, не відповіли, бо вбити людину — це не жарт.

— Ви збожеволіли, — мовив чоловік у затінку.

— Ні, я не збожеволів. Я тільки хотів нагадати вам, як, напевне, все було. Ви хотіли прибрати Бенду через ту історію з вашою дружиною: вона занадто вже відверто витворяла...

— Ах ви паршивий жиде! — гримнув на нього чоловік у кріслі. — Що це ви собі дозволяєте...

— Я вас не боюся, — сказав доктор Гольдберг, поправляючи окуляри, щоб мати суворіший вигляд. — Мені ви нічого не зробите — з усім вашим багатством. Чим ви можете мені дошкулити? Що не захочете оперуватись у мене? Я й сам би вам не радив.

Чоловік у затінку тихо засміявся.

— Слухайте, — сказав він із якоюсь ніби веселістю, — якби ви могли довести хоч десяту частину того, що отут мені наговорили, то не прийшли б до мене, а пішли б до поліції, правда?

— Атож,-душе серйозно відказав Гольдберг. — Якби я міг довести хоч десяту частину, то не прийшов би сюди. Гадаю, що цього вже ніколи не доведуть. І що той зотлілий волоцюга був Бенда, також не доведуть. Ось тому я й прийшов.

— Що, шантажувати? — спитав чоловік у кріслі й простяг руку до дзвоника.

— Ні, страхати. У вас, добродію, сумління не дуже чутливе —для цього ви занадто багаті. Та коли ви знатимете, що комусь відомо про все це страхіття, про те, що ви убивця і ваш брат убивця, що ви замордували актора Бенду, сина гострильника, — ви, два фабриканти, — це навіки порушить вашу великопанську рівновагу. Поки я житиму на світі, ви обидва не матимете спокою. Я б хотів побачити вас на шибениці. Цього не буде, але я принаймні довіку отруюватиму вам життя. Бенда був не мед; я краще за будь-кого знаю, який він бував злий, пихатий, цинічний, безсоромний; але він був митець. Усі ваші мільйони не варті того п'яного комедіанта; з усіма своїми мільйонами ви не відтворите того царственого поруху руки — тієї штучної і все ж прекрасної людської величі...