Золоте теля - Сторінка 37

І пікейні жилетки, на ті часи ще рум'яні й гладенькі, перебирали по кісточках політичних діячів тієї доби. "Енвербей — це голова, Юан-Ши-кай — це голова, Пуришкевич — все-таки теж голова!"— говорили вони. І вони вже тоді стверджували, що Бріан — це голова, тому що він і тоді був міністром.

Остап танцював. Над його головою поскрипували пальми і пролітали райдужні пташки. Океанські пароплави терлись бортами об причали Ріо-де-Жанейро. Кмітливі бразільські купці на очах у всіх займалися кофейним демпінгом і у відкритих ресторанах місцеві молодики розважалися спиртними напоями.

— Командувати парадом буду я! — викрикнув великий комбінатор.

Погасивши світло, він вийшов з кімнати і попрямував найкоротшим шляхом на Малу Касательну вулицю. Бліді циркульні ноги прожекторів розходилися по небу, спускалися вниз, раптом зрізали шматок будинку, відчиняючи балкон чи скляну арнаутську галерею з остовпілою від несподіванки парочкою. З-за рогу назустріч Остапу, похитуючись і стукаючи гусеничними стрічками, виїхали два невеличких танки з круглими грибами-верхівками. Кавалерист, перегнувшись з сідла, розпитував пішохода, як ближче проїхати до старого базару. В одному місті Остапові перегородила шлях артилерія. Він перейшов через дорогу в інтервалі між двома батареями. В іншому місці міліціонери поспіхом прибивали до воріт дошку з чорним написом: "Газосховище". Остап поспішав. Його підганяло аргентінське танго. Не звертаючи уваги на все, що коїлося навколо нього, він увійшов у дім Корейка і постукав у знайомі двері.

— Хто там? — почувся голос підпільного мільйонера.

— Телеграма! — відповів великий комбінатор, підморгнувши в темряві.

Двері відчинилися, і він увійшов, зачепившись папкою за дверну лутку.

Рано-вранці, далеко за містом, в канаві сиділи уповноважений і кур'єр.

Вони розпилювали гирі. Носи їхні були забруднені чавунним пилом. Поруч з Паніковським на траві лежала манишка. Він її зняв, вона заважала працювати. Передбачливий порушник конвенції простелив під гирі газету, щоб жодна пилинка дорогоцінного металу не пропала даремно. Молочні брати час від часу важко перезиралися і знову продовжували пиляти. В ранковій тиші чути було лише посвистування ховрахів і скрегіт перегрітих ножовок.

— Що таке! — сказав раптом Балаганов, припиняючи пиляння. — Три години пиляю, а воно все ще не золоте.

Паніковський не відповів. Він уже все зрозумів і останні півгодини лише водив ножівкою, вдаючи, ніби пиляє.

— Що ж, попиляймо ще, — бадьоро сказав рудоволосий Шура.

— Звичайно, треба пиляти, — зауважив Паніковський, намагаючись відтягти страшну хвилину розплати.

Він затулив обличчя долонею і крізь розчепірені пальці дивився на широку спину Балаганова, яка ритмічно рухалась.

— Нічого не розумію! — сказав Шура, допилявши до кінця і розділивши гирю як яблуко, на дві половини. — Це не золотої

— Пиляйте, пиляйте, — пробелькотав Паніковський. Та Балаганов, тримаючи в кожній руці по чавунній півкулі, загрозливо і поволі посунув на порушника конвенції.

— Не підходьте до мене з цим залізом! — завищав Паніковський, відступаючи вбік. — Я вас зневажаю!

Але Шура розмахнувся і, застогнавши від напруги, метнув в інтригана шматок гирі. Почувши над своєю головою свист снаряда, інтриган ліг на землю.

Бійка уповноваженого і кур'єра не довго тривала. Розлючений Балаганов спочатку з насолодою топтав ногами манишку, потім заходився біля її власника. Завдаючи ударів Паніковському, Шура промовляв:

— Хто вигадав ці гирі? Хто розтратив казенні гроші? Хто лаяв Бендера? — Крім того, первісток лейтенанта згадав порушення сухаревської конвенції, що. коштувало Паніковському ще кількох зайвих стусанів.

— За манишку я притягну вас до відповідальності! — люто закричав Паніковський, затуляючи обличчя ліктями. — Майте на увазі, манишку я вам ніколи не пробачу! Тепер таких манишок немає в продажу!

На завершення всього Балаганов відібрав у супротивника старенький гаманець, в якому було тридцять вісім карбованців.

— Це за твій кефір, гадюко! — сказав він при цьому. До міста поверталися невеселі.

Попереду йшов розгніваний Шура, а за ним, накульгуючи на одну ногу і голосно плачучи, плентався Паніковський.

— Я бідна, нещасна стара людина! — схлипнув він. — Я вас притягну до відповідальності за манишку. Поверніть мені мої гроші.

— Я тобі поверну! — говорив Шура, не обертаючись. — Все розкажу Бендерові. Авантюрист!

Розділ XXI

КІНЕЦЬ "ВОРОНЯЧОЇ СЛОБІДКИ"

Варвара Птибурдукова була щаслива. Сидячи за круглим столом, вона оглядала своє господарство. В кімнаті Птибурдукових стояло багато меблів, так що вільного місця майже не було. "Але і тієї площі, яка лишалася, було досить для щастя. Лампа кидала світло на вікно, де тремтіла, як дамська брошка, маленька зелена гілочка. На столі лежали цукерки, печиво і маринований судак у круглій бляшаній коробочці. Штепсельний чайник зібрав у своїй кривій поверхні весь затишок птибурдуківського гнізда: в ньому віддзеркалювалися і ліжко, і білі завіски, і нічна тумбочка. Віддзеркалився і сам Птибурдуков, що сидів навпроти дружини у синій піжамі з шнурками. Він теж був щасливий. Пускаючи крізь вуса цигарковий дим, він випилював лобзиком з фанери іграшковий дачний нужник. Робота була забарна. Треба було випиляти стінки, покрити їх навскісним дахом, зробити внутрішнє обладнання, засклити віконце і приладнати до дверей мікроскопічну защіпку. Птибурдуков працював з запалом; він вважав випилювання по дереву найкращим відпочинком.

Закінчивши роботу, інженер радісно засміявся, поплескав дружину по товстій теплій спині і присунув до себе коробочку з судаком. Та в цю мить настирливо постукали в двері, заблимала лампа, і чайник зсунувся з дротяної підставки.

— Хто б це так пізно? — промовив Птибурдуков, відчиняючи двері.

На сходах стояв Васисуалій Лоханкін. Він по саму бороду був закутаний у білу марселеву ковдру, з-під якої видніли волохаті ноги. До грудей він притискував книгу "Мужчина і женщина", товсту і роззолочену, як ікона. Очі Васисуалія бігали сюди-туди.

— Ласкаво просимо, — сказав ошелешений інженер, ступивши крок назад. — Варваро, що це?

— Я прийшов до вас навіки оселитися, — відповів Лоханкін гробовим ямбом, — сподіваюсь тут знайти у вас притулок.

— Який притулок? — сказав Птибурдуков, червоніючи. — Що вам треба, Васисуалію Андрійовичу? На сходи вибігла Варвара.

— Сашук! Поглянь, він голий! — закричала вона. — Що сталося? Васисуалію? Та увійди ж, увійдіть.

Лоханкін переступив поріг босими ногами і, бурмочучи "нещастя", "нещастя", почав метатися по кімнаті. Краєм ковдри він враз скинув на підлогу тонку теслярську роботу Птибурдукова. Інженер відійшов у куток, відчуваючи, що добра від цього візиту не чекай.

— Яке нещастя? — допитувалася Варвара. — Чому ти в самій ковдрі?

— Я прийшов до вас навіки оселитись, — повторив Лоханкін коров'ячим голосом.

Його жовта барабанна п'ятка вибивала на чистій восковій підлозі тривожний дріб.

— Що ти мелеш дурниці? — накинулася Варвара на колишнього чоловіка. — Йди додому і проспись. Іди звідсіль! Іди, іди додому!

— Немає вже дому, — сказав Васисуалій, продовжуючи тремтіти. — Згоріло все. Пожежа, так, пожежа мене сюди погнала. Я врятувати встиг лише цю ковдру й книгу, улюблену до того ж. Та як до мене ви такі жорстокосерді, піду я звідсіль геть і прокляну до того ж.

Васисуалій, похитуючись від свого горя, пішов до дверей. Але Варвара і її чоловік затримали його. Вони просили пробачення, говорили, що не збагнули одразу, в чому справа, і взагалі, почали турбуватися. Звідкілясь витягли новий піджачний костюм Птибурдукова, білизну, черевики.

Поки Лоханкін одягався, подружжя в коридорі радилося.

— Куди його прилаштувати? — шепотіла Варвара. — Не може ж він у нас ночувати, у нас одна кімната.

— Ти мене дивуєш, — сказав добрий інженер, — у людини нещастя, а ти думаєш про особисте благополуччя.

Коли подружжя повернулося до кімнати, погорілець вже сидів за столом і вминав маринованого судака просто з коробки. Крім того, з полиці були скинуті два томи "Опору матеріалів" і їхнє місце зайняла роззолочена "Мужчина і женщина".

— Невже весь будинок згорів? — співчуваючи, запитав Птибурдуков. — Який жах!

— А я думаю, що, може, так і треба, — сказав Васисуалій, прикінчуючи хазяйську вечерю, — можливо, я вийду з полум'я оновлений? Га?

Але він не оновився.

Коли про все переговорили, Птибурдукови почали влаштовуватись на ніч. Васисуалію постелили матрацик на тому самому шматочку площі, яка ще годину тому робила їхнє гніздечко щасливим. Вікно зачинили, погасили світло, і до кімнати ввійшла ніч. Хвилин двадцять усі лежали мовчки, час від часу перевертаючись з боку на бік і тяжко зітхаючи. Потім з підлоги почувся тягучий шепіт Лоханкіна:

— Варваро! Варваро! Слухай, Варваро!

— Чого тобі? — обурено запитала колишня дружина.

— Чого ти від мене пішла, Варваро? Не дочекавшись відповіді на це принципове питання, Васисуалій заканючив:

— Ти самка, Варваро! Ти вовчиця! Вовчиця ти, тебе я зневажаю…

Інженер нерухомо лежав, у постелі, задихаючись від люті і стискуючи кулаки.

"Вороняча слобідка" загорілася о дванадцятій годині вечора, саме в той час, коли Остап Бендер танцював у порожній конторі танго, а молочні брати Балаганов і Паніковський виходили з міста, згинаючись під золотими гирями.

У довгому ланцюгові злоключенств, які передували пожежі, в квартирі номер три першим кільцем була нічийна бабуся. Як відомо, вона палила на своїх антресолях гас, бо не довіряла електриці. Після екзекуції над Васисуалієм Андрійовичем у квартирі вже давно не виникало ніяких цікавих подій, і неспокійна голова камергера Митрича мучилася від вимушеної бездіяльності. Обміркувавши як слід бабині звички, він затривожився.

— Спалить, стара, всю квартиру! — бурмотів він. — їй — що? А в мене рояль коштує, може, дві тисячі.

Прийшовши до такого висновку, Митрич застрахував від вогню все своє рухоме майно. Тепер він міг спокійно і зовсім байдуже дивитися, як баба несла до себе на гору бутиль з гасом, тримаючи його на руках як дитину. Першим про застережливий вчинок Митрича дізнався громадянин Гігієнішвілі й одразу ж витлумачив це по-своєму. Він підступив у коридорі до Митрича, вхопив його за барки і загрозливо промовив:

— Підпалити всю квартиру хочеш? Страховку одержати хочеш? Ти гадаєш, Гігієнішвілі дурень? Гігієнішвілі все розуміє.

І пристрасний квартирант того ж дня застрахувався на велику суму.