Золоторогий - Сторінка 2

Йому нізащо не хотілося віддавати ланок.

І от вороги зійшлися на галявині й схрестили свої гіллясті роги. Довго тривала вперта боротьба. Бики то розходилися, то знову шалено кидались одне на одного, намагаючись встромити гострі кінці рогів у бік противника. Вони витолочили до самої землі траву, потрощили чагарник. Арена двобою нагадувала тепер круглий цирковий манеж. Зранені боки в обох були закривавлені, з висолоплених язиків капала піна, обидва задихалися від знемоги, але ніхто не хотів поступитись іншому.

Мовчки дивилися здалеку на цю довгу битву принишклі ланки. Втомлені бики розійшлися були в різні боки, але одразу ж розвернулись і на всьому скаку, нахиливши низько голови, буцнулися лобами з такою силою, що роги, розійшовшись, щільно переплелися між собою. Спершу розлючені бики не збагнули, в яку смертельну пастку вони обидва потрапили, і продовжували буцати один одного, але захотіли розійтись, і... не змогли роз'єднатися. Жах охопив бідних тварин. Безладно заметалися вони по галявині. Коли один з них падав, другий тягнув його по землі, поки не наступав на лежачого і не падав сам з підвернутою головою. Відпочивши, обидва підводились і знову докладали величезних зусиль, щоб вивільнитися. Але не було сили, яка могла б роз'єднати їхні заклинені роги.

Настала ніч. Здалеку долинало ревіння ізюбрів, а двоє змучених биків безпорадно боролися на землі. Пройшло кілька днів. Зваблені молодим ізюбром, пішли в інший ліс ланки, а незабаром каркання ворон скликало хижаків на тризну.

Минула зима, а потім знову настало літо. Витолочена ізюбрами трава піднялася на повен зріст. Жива природа не терпить кістяків: дрібні гризуни погризли кістки ізюбрів, і на галявині залишилися два черепи з переплетеними рогами. Вони вже почали заростати травою, коли сюди випадково зайшов єгер. Подивувавшись знахідці, він підняв на плечі важкі роги й доправив їх у місто. Тут вони були виставлені в музеї і розповіли про ще одну з лісових трагедій.

[1] Оморочка — саморобний човник.