Звір предковічний - Сторінка 7

- Джек Лондон -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

У мене таке відчуття, ніби є багато важливішого й цікавішого, про що нам слід би поговорити…

Він раптом зупинився, збагнувши, що це він каже, хоч і не усвідомивши, чому саме він так заговорив.

— Звичайно, звичайно! — запально підхопила вона. — Ви маєте рацію. Лише тоді й вийде цікаве інтерв'ю, коли побачиш справжнє обличчя людини…

Але Пат знову замовк, а Стюбнер заходився коло статистики. Він порівнював вагу, розмір і об'єм свого чемпіона з даними Сандо{7}, Грізного Турка, Джефріза та інших сучасних важковаговиків. Це дуже мало цікавило Мод Сенгстер, і вона не крила своєї нудьги. Випадково її погляд зупинився на Шекспірових сонетах. Вона взяла книжку й запитливо підвела очі на Стюбнера-

— Це Патова, — пояснив той. — Це його коник — усякі вірші, кольорова фотографія, картинні галереї і таке інше. Тільки, боронь боже, не пишіть про це в газетах, ви зіпсуєте всю його репутацію.

Вона докірливо глянула на Глендона, і той одразу зніяковів. Міс Сенгстер раптом почула себе чудово. Та цей несмілий юнак велетень, один з королів боксу, припадає до віршів, відвідує музеї, цікавиться кольоровою фотографією! То який же він предковічний звір!? Вона зрозуміла, що й ніяковіє він, бо сором'язливий і вражливий вдачею, а не через своє недоумство. Сонети Шекспірові! Це справді цікаво. Але Стюбнер не дав їй скористатися з нагоди і знов учепився до статистики.

За кілька хвилин Мод мимохідь зробила найголовніший свій хід. Коли вона дізналася, що він читає сонети, первісний гострий потяг знову ожив у ній. Його чудовий стан, прегарне обличчя, його невинні губи, ясний зір і високо чоло, не закрите коротко стриженим білявим волоссям, здоров'я й чистота, що пашіли від його істоти, — все це нестримно і майже проти її волі вабило дівчину до нього, так як ніколи жоден юнак її до себе не вабив. А проте вона не могла забути тих брудних поголосок, що їй довелося почути лише напередодні в редакції газети.

— Ви маєте рацію, — сказала вона. — Ми з вами справді можемо поговорити про щось цікавіше. Ось мене турбує одна думка, і ви могли б допомогти мені з'ясувати, в чому тут суть. Ви допоможете?

Пат кивнув головою.

— Можна мені говорити цілком відверто? Без усяких манівців? Я не раз чувала всілякі розмови про наперед визначені раунди, про заклади, ставки, хоч і не звертала на це особливої уваги. Однак мені здавалося, що люди вважають всякі шахрайські та махлярські штуки в боксі звичайнісіньким явищем. Але ось, коли я дивлюся на вас, наприклад, мені важко зрозуміти, як ви можете брати участь в ошуканстві. Я можу зрозуміти, що ви захоплюєтеся боксом, як спортом, або що ви йдете на змагання заради грошей, але мені в голові не вкладається…

— Та тут і вкладатись нема чому, — урвав її Стюбнер, тим часом як губи Патові склалися в лагідну поблажливу усмішку. — Все це нікчемні теревені, дурні вигадки про підроблені змагання, про заздалегідь відомі наслідки й про все інше. Все це неправда, міс Сенгстер, запевняю вас. Краще-но дозвольте мені розповісти вам, як я відкрив Пата Глендона. Дістаю я якось листа від його батька…

Проте Мод Сенгстер не далася перевести розмову на іншу тему і звернулася просто до Пата.

— Ось послухайте, я пам'ятаю один випадок. Це було кілька місяців тому, — хто брав участь у змаганні, я вже забула. Один співробітник "Кур'єра" сказав мені, що завтра має намір виграти великі гроші. Він не сказав, що сподівається виграти, а що він має намір! Він сказав, що йому на дещо натякнули і він забився на певне число раундів. Він прямо сказав мені, що матч закінчиться на дев'ятнадцятому раунді. Ця розмова була напередодні змагання. А другого дня він, тріумфуючи, заявив мені, що матч справді закінчився на дев'ятнадцятому раунді. Тоді мені це було байдуже, я тоді ще не цікавилася боксом. Але тепер я ним цікавлюся. І цей факт цілком відповідає моєму досить невиразному уявленню про бокс. Отже, ви бачите, що це не самі лише теревені,— хіба ж не так?

— Я пам'ятаю той матч, — сказав Глендон. — Виступали Оуен та Марчвезер. І його закінчено таки на дев'ятнадцятому раунді, Семе. А міс каже, що про цей раунд було відомо напередодні. Як ви це поясните, Семе?

— А як ти поясниш, коли людині поталанить дістати виграшного квитка в лотереї? — ухилився від прямої відповіді Стюбнер, поспіхом збираючись на думці, що б його ще сказати, — В тім-то й річ! Люди, що вивчають умови й правила боксу, стан боксера, його досвід, дуже часто можуть визначити заздалегідь кількість раундів. Так само, як і ті, хто цікавиться гонами — буває, що ставлять сто проти одного, — і виграють! І не забувай, на кожного вигравця припадає один бідолаха, що програв, що не вгадав точного числа раундів. Ні, міс Сенгстер, честю своєю запевняю вас, що в наш час наперед умовлених змагань… просто не буває!

— А ваша думка про це, містере Глендоне? — спитала вона.

— Він цілком згоден зі мною, — перехопив Стюбнер Патову відповідь. — Він знає, що всі мої слова — щира правда. Він усе своє життя змагався, чесно додержуючи правил. Авжеж-бо, Пате?

— Так, це правда, — підтвердив Пат, і як це не дивно — Мод Сенгстер повірила, що він не бреше. Вона провела рукою по лобі, ніби проганяючи нав'язливий сумнів.

— Слухайте сюди, — промовила вона. — Вчора ввечері той самий співробітник сказав мені, що йому відомо, на якому раунді скінчиться і ваш наступний матч.

Стюбнер так розгубився, що не знав, на яку й ступити, добре, хоч Глендон звільнив його від відповіді.

— Ваш співробітник бреше! — аж гримнув Пат.

— Але ж той раз він не збрехав, — прийняла вона його виклик.

— А на якому раунді, казав він, скінчиться моє змагання з Натом Пауерсом?

Але тут Стюбнер втрутився так хутко, що вона не встигла відповісти.

— Це бридня, Пате! — скрикнув він. — Досить уже! Це звичайні плітки, теревені! Краще закінчуймо інтерв'ю.

Глендон навіть не слухав. Очі його не відривалися від Сенгстер і з привітно-синіх зробилися суворими й владними. Вона певна була, що натрапила на щось надзвичайно важливе й разюче, на щось таке, чим одразу з'ясуються всі її сумніви. В той же час владність його голосу й погляд примусили її затремтіти. Перед нею був справжній мужній чоловік. Такий зуміє подолати життя і взяти від нього те, що йому потрібно.

— То який раунд назвав ваш співробітник? — знову спитав Глендон.

— Ради всього святого, Пате, годі про ці дурниці! — знову перебив Стюбнер.

— Дайте ж мені змогу відповісти, — промовила Мод Сенгстер.

— Я гадаю, що можу й сам поговорити з міс Сенгстер, — додав Глендон. — Вийдіть відсіля, Семе. Ідіть залагодьте з фотографом.

Хвильку вони мовчки й напружено дивились один на одного, а тоді менеджер поволі рушив до дверей, відчинив їх, але не вийшов: прислухаючись до розмови, він став на порозі.

— То який же раунд?

— Сподіваюся, я не помилюсь, — тремтячим голосом відповіла Мод, — але, здається, він назвав шістнадцятий раунд.

Вона побачила, як на обличчі Глендоновому відбилися подив і гнів, і перехопила повний докору й обурення погляд, що його кинув юнак на Стюбнера. Мод зрозуміла, що удар влучив.

Глендон мав усі підстави розгніватися. Він пам'ятав, що, обговорюючи майбутній матч із Стюбнером, вони вирішили дати публіці чим цікавіше видовище за її гроші, але не затягувати занадто змагання і закінчити його на шістнадцятому раунді. І ось приходить жінка з газети і називає саме цей раунд!

Стюбнер на порозі якось поник і пополотнів, очевидно, ледь себе стримуючи.

— Я поговорю з вами пізніш, — звернувся до нього Пат. — А поки що зачиніть за собою двері.

Двері зачинились, і вони залишилися самі. Глендон мовчав. На обличчі його виразно можна було прочитати збентеження й прикрість.

— Ну, то як? — запитала вона.

Він підвівся, глянув на неї згори, потім знову сів і став кусати пересохлі губи.

— Я можу сказати лише ось що, — промовив він рішуче. — Матч не скінчиться на шістнадцятому раунді.

Вона промовчала, але її недовірлива й глузлива посмішка образила його.

— Ось почекайте, міс Сенгстер, і ви побачите, що ваш співробітник помилився.

— Ви хочете сказати, що зміните програму? — зачіпливо спитала вона.

Гострота її тону примусила його здригнутися.

— Я не звик брехати, — холодно відказав він, — навіть жінкам.

— Ви мені й не збрехали. Але ж ви не заперечуєте, що програму буде змінено. Може, це й дурість із мого боку, містере Глендоне, але я не бачу різниці, на тому чи на якомусь іншому раунді закінчиться матч. Важливо, що цей раунд заздалегідь визначено, і дехто про нього знає.

— Я назву цей раунд тільки вам, і жодна інша душа в цілому світі не знатиме його.

Вона знизала плечима й посміхнулася.

— Оце так само, як і визначення переможця на гонах, правда? Але ж я все-таки не остаточно дурна й розумію, що тут щось не гаразд. Чому ви розсердилися, коли я назвала вам останній раунд? Чому ви розгнівалися на свого менеджера? Чому випровадили його з кімнати?

Замість відповіді Глендон підійшов до вікна, немов щоб подивитися на вулицю, але, змінивши свій намір, обернувся до неї. Вона, не дивлячись, відчула, що він вивчає її обличчя. Потім він повернувся до свого місця й сів.

— Ви підтвердили, що не збрехав я вам, міс Сенгстер, і ви мали рацію. Я не брехав. — Пат зупинився, підшукуючи слова, щоб найкраще все з'ясувати. Можете ви повірити тому, що я вам розповім? Повірити на слово… призовому боксерові?

Вона повагом кивнула головою, глянувши йому просто у вічі, певна, що він їй скаже саму лише правду.

— Я завжди бився правильно й чесно. Я ніколи в житті не торкався нечистих грошей і не вдавався до нечесних оборудок. З цього я й починатиму. Ви мене страшенно збентежили своїми словами. Не знаю, як це все зрозуміти. І не можу так одразу все це з'ясувати. Я нічого не розумію, але це непевна історія, і нікуди від цього не дінешся. Ось це мене й непокоїть. Бачите, ми зі Стюбнером справді обговорювали цей матч і вирішили, — між собою, звісно, — що я закінчу його на шістнадцятому раунді. Аж тут приходите ви й називаєте цей самий раунд. Відкіля ваш редактор міг це знати? Не від мене, певна річ. Тоді — Стюбнер прохопився?.. Або… — Він раптом примовк задумливо. — Або, може, ваш співробітник дуже влучно відгадує. На разі я не можу розв'язати цієї загадки. Мені треба буде придивитись, почекати, зрозуміти, що тут до чого.