АБИ́ЩО, аби́чого (з прийм.: аби́ з чо́го, аби́ до чо́го і т. ін.), займ. неознач. Байдуже що, що-небудь, будь-що. Ти будеш там робити абищо, — от, аби не гуляти (Сл. Гр.); Останнім часом Валентин Модестович зник до думки, що Маєвський абичого йому не порадить (Шовк., Інженери, 1956, 368); // у знач. ім. Дрібниця. Мірошник мав хороший млин. В хазяйстві не абищо він (Гл., Вибр., 1951, 13); Воно, власне, ніби й абищо, оця одволока на день, на два, сьогодні чи завтра — не яка й різниця. Але це тільки здавалось так, а як розмислити краще, виходило інше (Головко, II, 1957, 317); // Дурниця, нісенітниця. [Другий відпущеник:] Верзе абищо! Ти не слухай.. Я розкажу доладніше (Л. Укр., II, 1951, 517); // Ніщо; нікчема (про людину). От, якесь абищо! а величається, мов яка цяця! (Сл. Гр.).
[Не] хай тобі́ (йому́) аби́що, лайл. — те саме, що [Не]-хай тобі́ (йому́) ли́хо (див. лихо1). От-то було б… але — нехай йому абищо (Греб., І, 1957, 62); Та хай йому абищо! Добре, що не в одній хаті живемо (Коцюб., III, 1956, 158).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 3.