АВТОНО́МІЯ, ї, ж.
1. Самоврядування певної частини держави, що здійснюється на основі загальнодержавного закону (конституції). Демократична держава повинна визнавати автономію різних областей, особливо областей і округів з різним національним складом населення (Ленін, 20, 1950, 200); Написи і речові пам’ятки дають змогу припускати, що своєї автономії Ольвія не втратила, хоч вона, очевидно, і була однією з резиденцій чи опорних баз скіфських царів (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 250).
2. Право установи, підприємства, організації самостійно розв’язувати певні питання. Статут 1804 р. надавав університетам автономію: ректора й деканів обирали на зборах професорів (Іст. СРСР, II, 1957 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 13.