АГУ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Говорити "агу". Мала четверту онуку. Колискову турчала, агукала (Мал., II, 1956, 18); Василько плямкає губами, усміхається, агукає — йому хочеться, щоб Галя гралася з ним, а не з куклою (Ряб., Жайворонки, 1957, 207).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 19.