АЙ1, виг.
1. Виражає біль, переляк, страх і т. ін. — Не дивіться на мене. — Коли я хочу. — ..Тільки насмільтесь. — Уже насміливсь. — Ай! (Коцюб., II, 1955, 213); Кінський тупіт вже на вигоні. Бахнуло од волості. Ай, горе ж яке! (Головко, II, 1957, 354).
2. Виражає незадоволення, докір, осуд, жаль і т. ін. — Яковось-то жилося тобі, серденько, самій? — питає стара. — Ай, бабусечко! Що там розказувати! Нуда така! (Вовчок, І, 1955, 104).
3. Виражає подив, захоплення, схвалення і т. ін. Ай! Як тут гарно! (Коцюб., II, 1955, 111).
АЙ2, спол., діал. Уживається для поєднання сурядних речень або членів речення із значенням протиставлення; та, але.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 25.