АЛМА́З, ч.
1. род. у. Прозорий, звичайно безбарвний мінерал і коштовний камінь, що блиском і твердістю перевищує всі інші мінерали; огранований певним чином називається брильянтом. Богдан в червоній горностаєвій мантії, з золотою булавою, обсипаною алмазами (Н.-Лев., III, 1956, 308); Алмаз трапляється в природі у вигляді невеликих прозорих кристалів, безбарвних або забарвлених домішками у різні відтінки (Хімія, 9, 1956. 14); * У порівн. Алмазом добрим, дорогим Сіяють очі молодії (Шевч., II, 1953, 238); Благословляю я з подякою щораз Лісів глибокий шум і мовчазну вологу, Росинку, що тремтить на гілці, мов алмаз (Рильський, II, 1946, 159).
2. род. а. Тонкий осколок цього каменя, вставлений в оправу з ручкою, що вживається для різання скла. Якось.. алмазом вирізав [Рубін] круглу дірку в шибці (Сенч., На Бат. горі, 1960, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 34.