АНЕКДО́Т, а, ч.
1. Коротке жартівливе (здебільшого вигадане) оповідання про яку-небудь смішну подію. Він усе розказував українські народні анекдоти, смішні, повні жарту (Н.-Лев., І, 1956, 442); У великі твори, наприклад романи, включають іноді окремі закінчені оповідання, казки, легенди, анекдоти (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 459); // Вигадка, жарт. Він довго сердився і спочатку навіть соромився їздити [на автомобілі], аж поки не звик і не перестав прислухатись до зауважень і анекдотів з цього приводу (Довж., II, 1959, 94).
2. Кумедний випадок, подія або пригода.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 45.