АНТИПО́Д, а, ч.
1. тільки мн. Жителі двох діаметрально протилежних пунктів земної кулі.
2. перен. Про людину, що своїми поглядами, рисами характеру або соціальним становищем цілком протилежна іншій людині. Між сільським пролетаріатом і селянською буржуазією перебував верства середнього селянства, в становищі якої є риси і того і другого з двох антиподів (Ленін, 8, 1949, 203); Антиподом Чіпки [в романі Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"] є дрібний власник Грицько, що пнеться у великі господарі (Іст. укр. літ.. І, 1954, 390); // Взагалі про що-небудь, своїм характером, особливостями протилежне іншому. Реалізм і романтизм не тільки змінювали один одного в часі як антиподи, а й мирно співіснували протягом майже всього XIX ст. не лише в літератур і в цілому, а навіть у творчості одних і тих же письменників (Рад. літ-во, 1, 1961, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 50.