АПЛОДИСМЕ́НТИ, ів, мн. Те саме, що о́плески. Публіки було не дуже багато, але аплодисментів та "bis" було чимало, бо грав він [Грюнфельд], як завжди, чудово (Л. Укр., V, 1956, 117); Трибуна нагородила переможця гучними аплодисментами (Собко, Звич. життя, 1957, 160).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 54.