АРЕШТО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до арештува́ти. Більшовицька фракція IV Державної думи, що рішуче виступила проти імперіалістичної війни, в листопаді 1914 року була арештована і заслана в Сибір (Біогр. Леніна, 1955, 136); // арешто́вано, безос. присудк. сл. Не встиг я придивитись до живого й шумкого шахтарського життя кругом себе, як мене.. було арештовано й посаджено в Бахмутську тюрму (Вас., IV, 1960. 43); // у знач. ім. арешто́ваний, ного, ч.; арешто́вана, ної, ж. Той (та), хто перебуває під арештом; арештант, арештантка. Між першими арештованими була Грицева мати (Фр., III, 1950, 304); Слідчий подав знак, і арештовану забрали (Кач., II, 1958, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 58.