АРКА́Н, а, ч.
1. Довгий мотузок із зашморгом на кінці, за допомогою якого ловлять коней та інших тварин. Василь на аркані вів жеребця до Псла (Мирний, IV, 1955, 193); Влучно кинутий аркан раптом сплутав йому руки, і хлопець звалився на землю (Тулуб, Людолови, І, 1957, 140); * Образно. Твій край татарським стиснуто арканом. Ординські коні стоптують твій край (Бажан, Роки, 1957, 227).
2. Гуцульський чоловічий танок. Тут, біля Дніпра, гуцули танцювали свій славетний аркан, вихровий танець карпатських богатирів (Жур., Опов., 1956, 264).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 60.