АТРИБУ́Т, а, ч.
1. філос. Суттєва, невід’ємна властивість предмета або явища. Рух — атрибут матерії.
2. Ознака або предмет, які становлять характерну прикмету кого-, чого-небудь. Скромність і строгість З Леніним завжди злиті. Скромність і строгість — Його атрибути святі (Забашта, Квіт.., 1960,155); Пальма стала в Туреччині символом родючості і атрибутом весільного обряду (Тулуб, Людолови, II, 1957, 286).
3. грам. Означення. Атрибут — термін, який широко вживається переважно в західноєвропейському мовознавстві в такому ж значенні, як і термін означення (Сл. лінгв. терм., 1957, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 72.