БА́БИТИСЯ, блюся, бишся; мн. ба́бляться; недок., зневажл. Виявляти безвільність, нерішучість, розніженість. — Годі бабитись, годі, як дитя за метеликом, ганятись за власними привидами! (Фр., III, 1950, 405); — Якого мені біса тут сидіти — здивувався Бульба, звертаючись до Товкача. — Щоб я став гречкосієм, пічкуром. Доглядати вівці та свині та з жінкою бабитися (Довж., І, 1958, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 76.