БАБІ́Й, я, ч., розм.
1. Той, хто дуже упадає за жінками; залицяльник, зальотник. — Товариша проміняв на бабу… Ех ти, бабій! (Вас., І, 1959, 157); Нечипора знали у війську як доброго й щасливого бабія (Ле, Україна, 1940, 71).
2. Про нерішучого, розніженого чоловіка. Співай про бої, співай про січу. Коли ти справжній кобзар, а не бабій (Мирний, V, 1955, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 76.