БАГАТІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок. Ставати багатим (у 1, 2 знач.). — Сам багатієш, а мені од тебе нема ніякої помочі, — сказав Коцюба та й пішов з двору (Н.-Лев., IV, 1956, 159); Радянська влада шанує таких, що чесно працюють і багатіють разом з усією країною (Козл., Весн. шум, 1952, 91); Росте, багатіє й квітне колгоспне село! (Вишня, День.., 1950, 11).
◊ Ду́мкою багаті́ти див. ду́мка 1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 79.