БАЙБАРА́, и́, ж., діал. Довгий батіг у пастухів. Зачекали вівці, заляскали байбарами підпасичі, розлучаючи по дворах (Головко, II, 1957, 226); У селі є вигін, на якому пасуться телята, свині, гуси, вівці, кози, і коли голова сільради Гнат Рева їде куди-небудь.., то наказує кучерові, одноокому Кузьмі, розганяти їх байбарою, щоб не задавити котрогось (Тют., Вир, 1960, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 89.