БАЙДА́К, а́, ч.
1. заст. Великий човен, яким плавали по річках і морю. Ой заграй, заграй, синесеньке море, Та під тими байдаками. Що пливуть козаки (Шевч., І, 1951, 199); — Без голоти теж не проживеш, — заговорив він примирливо. — ..Хто дуби та байдаки ганятиме Дніпром? (Тулуб, Людолови, І, 1957, 58); Січ мала свій флот з човнів, які звалися чайками, або байдаками (Іст. УРСР, І, 1953, 165).
2. діал. Те саме, що ба́йда 2. Дід.. бив сокирою байдаки й стругав ложкц (Ю. Янов., Мир, 1956, 190).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 89.