БАКЕНБА́РДИ, а́рд, мн. (одн. бакенба́рда, и, ж. і заст. бакенба́рд, а, ч.). Борода від скронь вздовж щік до виголеного підборіддя. Панок, що перший збив йому циліндер з голови, вже хопив його за довгі бакенбарди обома руками (Фр., III, 1950, 312); Сіверцев замислився. Його хлоп’яче обличчя, обрамлене ранніми бакенбардами, одразу стало старшим (Гончар, III, 1959, 241).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 91.