БАКЛА́ГА, БОКЛА́ГА, и, ж. Невелика дерев’яна або металева плоска посудина, барило для зберігання води або іншої рідини. Потяг Охрім з двома баклагами до криниці (Кв.-Осн., II, 1956, 10); Цибулько, не мовивши слова, поставив баклагу (Головко, І, 1957, 278); // Невелика металева, сплюснута з боків пляшка, яку носять при поясі у походах. І рушив він, гвинтівка та баклага Весь скарб його, на битву йшли сини (Мал., І, 1956, 234).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 92.