БАКШИ́Ш, у, ч., розм., заст. Дарунок; хабар (у Туреччині). — Бакшиш треба дати… ви не знаєте, що то бакшиш? ..хабар… як не дамо, одвезуть раба божого [Остапа] у Рені, до москалів. А ті не погладять по головці, ой, ні.., (Коцюб., І, 1955, 382); Я пам’ятаю місто на Босфорі.. І хлопчаків, що за малий бакшиш Стрибають в воду (Перв., І, 1958, 520); Бакшишами в Туреччині можна було добитися всього (Тулуб, Людолови, І, 1957, 418).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 93.