БАЛКО́Н, а, ч.
1. Прибудована до зовнішньої стіни будинку на псиній висоті площадка, огороджена поручнями (або низькими стінками) і сполучена дверима з внутрішнім приміщенням. Скляні двері виходять на великий балкон з видом на море (Коцюб., III, 1956, 403); На нашім другім поверсі Балкон, неначе сад, — Пахучі квіти в горщиках І дикий виноград (Мур., Піонер. слово, 1951, 101).
2. У театрі — місця для глядачів у середніх і верхніх ярусах. Катя й Оленька оглядали ложі обох ярусів, крісла, стільці, балкон (Ільч., Серце жде, 1939, 226).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 97.