БАНЬКУВА́ТИЙ, а, е, вульг. Трохи банькатий. Від нервозності її банькуваті очі ставали каламутні (Кочура, Зол. грамота, 1960, 163); — Я їх [ворогів] не боюся. Отого банькуватого Бенедикта та лякатимусь! — огризнувся Людомир (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 102.