БАРАБА́НЩИК, а, ч.
1. Той, хто вибиває на барабані такт, сигнали і т. ін. Починається парад частин гарнізону. Його відкриває струнка колона юних барабанщиків (Рад. Укр., 11.XI 1952, 3); — Крроком рруш! — люто гримнув Гусейн-ага, змахнувши ятаганом, — Барабанщиків наперед..! (Тулуб, Людолови, І, 1957, 451); // Музикант, що грає в оркестрі на барабані та інших ударних інструментах. Вже грав оркестр.. Веселий барабанщик так брязкотів мідними тарілками, що аж у вухах лящало (Ткач, Плем’я.., 1961, 136); — А що по весіллях ходить, то що ж тут такого? В нього професія така, барабанщик (Кучер, Трудна любов, 1960, 62).
2. Робітник, що працює біля барабана молотарки. Хлопчак подавав із стіжка снопи на машину дівчині, яка шпурляла їх у руки барабанщикові (Ю. Янов., Мир, 1956, 103).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 103.