БАТАРЕ́Я, ї, ж.
1. Артилерійський підрозділ, що має в своєму складі кілька гармат. — Узяли наші батарею та вже хотіли назад вертатися… Коли — зирк! — ..зчепилася купка, рубається… (Мирний, II, 1954, 131); Лісом іде командир батареї. Полем побитим по чорній росі (Мал., II, 1956, 74); * У порівн. Над Калинівкою вдарив грім. Набравшись сили за цілісінький вечір, він бахнув, як батарея найважчих гармат (Собко, Звич. життя, 1957, 141).
2. ел. Кілька гальванічних елементів або акумуляторів, з’єднаних між собою. Створено напівпровідникові електричні батареї, які використовують енергію розпаду штучного радіоактивного ізотопу стронцію (Наука.., 12, 1956, 34).
3. Обладнання з кількох з’єднаних між собою однакових частин. Над вікнами ледве помітно коливалися фіранки, — від батарей опалення йшов теплий, животворний струм (Собко, Стадіон, 1954, 208).
4. чого, перен., жарт. Ряд будь-яких однорідних предметів. Через одчинені двері було видно в пекарні на помості цілу батарею глечиків (Н.-Лев., III, 1956, 230); На них [столах] уже розташувалася батарея прозорих іскристих пляшок і новорічних страв (Донч., VI, 1957, 454).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 111.