БА́ХКАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. неперех. Створювати гучні короткі звуки; з силою стукати, ударяти. [Мамаїха (виносить запалену свічку):] Хто це там бахкає? В голові б йому бахкало! (Ю. Янов., III, 1959, 107).
2. неперех. Гучно стріляти. — Хто воно ото в березі бахкав? — То панич горобці стріляв! — відповів Олекса… (Вишня, II, 1956, 260); Оглушливо бахкала гармата в ярку (Донч., III, 1956, 423).
3. перех. Пити горілку, вино. Іван бахкав чарку за чаркою (Н.-Лев., III, 1956, 352).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 113.