БАШТА́Н, а і у, ч.
1. Ділянка поля, на якій вирощують кавуни, дині і т. ін. Оттак йому, оттак, щоб знав. Як з баштана робить толоку! (Гл., Вибр., 1957, 106); Приходь подивитись баштан мій чудовий, Де динь огудиння блищить від роси (Нагн., Вибр., 1957, 301).
2. діал. Рід дитячої гри. Проте — сама нянька — ще дитина, — хочеться з подругами в баштана на шляху погуляти (Вас., Вибр., 1950, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 116.