БАЯ́Н, а, ч. Велика вдосконалена гармонія із складною системою ладів. Десь у юрбі, зовсім близько, заграв баян (Донч., V, 1957, 135); Тихо співають [бійці] вечорами під традиційний матроський баян (Кучер, Чорноморці, 1956, 331).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 116.