БЕ́БЕХИ, ів, мн.
1. зневажл. Подушки, взагалі пожитки; манатки. Хто їде в Щавницю, той мусить везти з собою бебехи, укривала тепліші й простирадла, — сливе усю постіль (Н.-Лев., II, 1956, 394); Вдарили німців так, що вони з бебехами покотились до кордону (Скл., Шлях.., 1937, 34); В кутку ліжко з бебехами (Ю. Янов., IV, 1959, 13).
2. розм. Те саме, що ну́трощі. А сто дідьків у твої бебехи та печінки! (Сл. Гр.).
Бе́бехи відби́ти (надсади́ти) кому — дуже сильно побити кого-небудь. — А такий гладкий і завзятий [січовик], — знов почав Щука, — що насилу десять чоловік його подужали; деяким таки добре надсадив бебехи… (Стор., І, 1957, 376).
3. розм. Стусани. Ось я вам зараз обом бебехів дам! (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 83).
Бе́бехами годува́ти кого — бити кого-небудь; давати прочухана комусь. Хома подумав, що ще трохи його товкмачив, прийнявсь лежачого шкварити… дідусь не розсипається, а Хома знай його бебехами годує… (Кв.-Осн., II, 1956, 230); — Оце діждався діточок на старість.. Не хлібом, а бебехами годують (Тют., Вир, 1964, 258).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 117.