БЕ́ЗБАЧ, БЕ́ЗБАШ, присл., діал.
1. Без мети, врозбрід. Вбога царина змарніла. Сіножаті — пожари, Череда он зачуміла Бреде безбаш по горі (Манж., Тв., 1955, 72); Ось гноми безбач дріботять, Іти у парах не хотять (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 234).
2. Наосліп, не дивлячись. Навмання перегортав [Мамай] сторінку за сторінкою, помацав безбач томики Скаррона та Сореля (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 119.