БЕЗВИ́ННИЙ, а, е. Не винний ні в чому; безневинний. І не раз заступалася Ганя за безвинних людей (Н.-Лев., І, 1956, 166); Трикляті гітлерівці!.. Так за що ж ви мучите народ безвинний? (Тич., II, 1957, 147); // у знач. ім. безви́нний, ного, ч.; безви́нна, ної, ж. Про ні в чому не винну людину. Він знав, що.. вона справедлива й ніколи не гримне на безвинного, хоч ніколи й не подарує вини… (Коцюб., I, 1955, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 120.