БЕЗВО́ЛЬНИЙ, БЕЗВІ́ЛЬНИЙ, а, е. Який не має волі, не здатний самостійно щось зробити, вирішити. Ніхто не мучив мене так, як один мій шкільний товариш, безвольний до краю (Л. Укр., III, 1952, 687); Може, йому [батькові], такому вольовому, такому енергійному, й подобалося таке полохливе, безвільне створіння, як наша мама? (Вільде, Сестри.., 1958, 100); // Який виражає брак волі, нерішучість. Жест був непевний, безвольний (Руд., Вітер.., 1958, 312); // Млявий, розслаблений (про тіло, його частини). Якась жінка почала втискати свічку в безвільні пальці правої руки Фросини (Стельмах, Хліб.., 1959, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 122.