БЕЗВІ́ТРЯ, я, с. Відсутність вітру; безвітряна погода. Тихо, поволі.. пливе валка битим шляхом у безлюдній пустелі. Достоту корабель той у безвітря серед моря (Коцюб., І, 1955, 181); На безвітрі ліс стояв нерухомо (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 327).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 122.