БЕЗВІ́ТРЯНИЙ, а, е. Тихий, без вітру. Була тиха, безвітряна погода. Лан застиг, ніщо не порушувало його спокою (Минко, Вибр., 1952, 262); * Образно. Все життя моє, недовге й безвітряне, немов у калейдоскопі пролітало передо мною (Збан., Єдина, 1959, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 122.