БЕЗГЛУ́ЗДИЙ, а, е. Позбавлений глузду; нісенітний, дурний. Мемет був п’яний.. Його рухи були безглуздими й зайвими (Коцюб., І, 1955, 401); Нема на світі такої дурниці, такої безглуздої справи, котра б не знайшла свойого запаленого апостола і свойого мученика (Фр., III, 1950, 278); Вона зашарілась, бо відповідь її здалася самій неймовірно безглуздою (Донч., V, 1957, 402).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 123.