БЕЗГЛУ́ЗДО. Присл. до безглу́здий. Обличчя бабусі в капорі маячило перед очима. Вона безглуздо посміхалася (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 139); // у знач. присудк. сл. Оленка вмирає… Ні, це не може бути… Се дико… це безглуздо (Коцюб., І, 1955, 417); Левко зупинився. Було безглуздо битися одному беззбройному проти двох з револьверами (Трубл., II, 1955, 414).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 123.