БЕЗГОМІ́ННО. Присл. до безгомі́нний. Виринула в його душі туга за домом… туга.., що безгомінно пристала до нього… (Коб., II, 1956, 91); // у знач. присудк. сл. Рудник ще спав. Скрізь було безлюдна і безгомінно (Гур., Життя.., 1954, 278).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 124.