БЕ́ЗГОМІ́НЬ, і, ж., поет. Те саме, що безгомі́ння. Підвівся прапор в безгомінь ясну над рідним краєм (Голов., Близьке.., 1948, 70); Стрілянина тим часом вщухла, і вітер ніби поменшав — над степом наступила безгомінь (Гончар, Таврія.., 1957, 653).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 124.