БЕЗГУ́ЧНО. Присл. до безгу́чний. Неріса танцює, все держачись позад Антея; танцює — безгучно, тихо, плавко, мірно (Л. Укр., III, 1952, 463); Безгучно ронять верби пожовкле листя на чисті застиглі плеса води (Гончар, Таврія.., 1957, 656).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 125.