БЕЗДИХА́ННИЙ, а, е. Який не дихає; мертвий. Під ним [платком] лежала вже не Олена Іванівна, а бездиханний труп з страшно витріщеними очима… (Мирний, III, 1954, 119); Щодня вранці Митько з завмираючим серцем входив у хлів, чекаючи побачити свого вихованця холодним і бездиханним (Донч., VI, 1957, 144).
Упа́сти бездиха́нним [тру́пом] — померти. Він глянув на мене так, що коли б людський погляд мав вбивчу силу, я мусив би впасти бездиханним трупом (Грим., Подробиці.., 1956, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 125.