БЕЗДО́ВІ́ДНИЙ, а, е, книжн. Який не потверджується доводами; бездоказовий. Схильність до бездовідного мислення виховують усякого роду релігії (Логіка, 1953, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 126.