БЕЗЖА́ЛІСНО. Присл. до безжа́лісний. Жалкував він тепер за.. чорнявими та палкими дівчатами, котрих він замолоду так безжалісно з ума зводив… (Мирний, II, 1954, 132); Оленка спритно здіймає рибу з гачка і кладе її живу безжалісно в торбину (Турч., Зорі.., 1950, 363); * Образно. Сонце безжалісно пече його лису непокриту голову (Собко, Шлях.., 1948, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 127.