БЕЗЖИТТЄ́ВИЙ, а, е.
1. Те саме, що безжи́вний. Денис мовчки підняв у руці забиту птицю, полюбувався безжиттєвою кволістю (Тют., Вир, 1960, 140).
2. Не заселений живими істотами, в якому немає живих істот. Оленчук повагом бреде поміж бур’янами, оглядає перед собою бурий безжиттєвий степ (Гончар, Маша.., 1959, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 128.